ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" червня 2006 р. 12-15 г. Справа № АС-05/121-06
вх. № 6709/1-05
Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.
представників сторін :
позивача – голов. спец. юр. служби Шебаніц Н.М. (довіреність від 17.02.06 р.),
відповідача – Корчевського Ю.М. (довіреність від 12.10.05р.),
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Медтекс” (Харківська обл., м. Вовчанськ)
про стягнення 10471,69 грн.,
ВСТАНОВИВ:
За уточненою позовною заявою позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 10361,85 грн. та пеню за період 16.04.06 р. по 19.05.06 р. в сумі 109,84 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у відповідача не працювало жодного інваліда і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 3 незайнятих інвалідами в 2005 році робочих місця у розмірі середньої річної заробітної плати на його підприємстві за кожне не створене робоче місце.
Відповідач проти позову заперечує та просить в позові відмовити. Своє заперечення обґрунтовує тим, що ним було створено три робочих місця для працевлаштування інваліда та атестовано, що підтверджує копіями наказів № 21 від 29.12.02 р. про створення атестаційної комісії, № 1 від 10.01.03 р. про створення чотирьох робочих місць для інвалідів, копією договору від 06.01.03 р. про виконання робіт, укладеного з Вовчанською районною санепідемстанцією, копією протоколу № 1 засідання атестаційної комісії від 10.11.03 р., копіями протоколів проведення досліджень та копіями звітів форми № 3-ПН за 2005 рік.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до поданої державної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. відповідач повинен був створити у 2005 р. 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 76 осіб.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Таким чином, відповідач повинен, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Відповідно до діючої у 2005 році редакції ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно уточненого звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 3453,95 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно звіту про фінансові результати за 2005 рік (форма № 2-м) відповідач у 2005 році прибутку не мав, збитки склали 45,1 тис. грн.
Згідно звіту форми № 10-ПІ за 2005 рік у відповідача у 2005 році працював 1 інвалід протягом 14 днів.
Відповідач видав наказ № 1 від 10.01.03 р. про створення чотирьох робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також наказ № 21 від 29.12.02 р. про створення атестаційної комісії, уклав з Вовчанською районною санепідемстанцією договір від 06.01.03 р. про виконання робіт, провів засідання атестаційної комісії, що підтверджується копією протоколу № 1 засідання атестаційної комісії від 10.11.03 р., копіями протоколів проведення досліджень.
Відповідач подавав в 2005 році статистичну звітність по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" до Вовчанського районного центру зайнятості, в якій вказував про наявність трьох вакансій для працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом Вовчанського РЦЗ № 1864 від 05.06.06 р.
Вовчанський районний центр зайнятості в листі № 1938 від 13.06.06 р. повідомив позивача, що відповідач в 2005 році подавав інформацію та звіти форми № 3-ПН про наявність трьох вільних робочих місць та вакантних посад для інвалідів у 2005 році, але на дві вакансії працевлаштування не було у зв’язку з відсутністю на обліку інвалідів, які б відповідали вимогам та мали відповідну освіту електромеханіка з ліфтів, інженера з охорони праці, а на посаду програміста був працевлаштований 1 чоловік.
Таким чином відповідачем вчинялись заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів, які здійснюють працевлаштування інвалідів.
Посилання позивача на те, що відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда, суд вважає безпідставними, оскільки позивач при встановленні кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виходив з того, що вона визначається як середня за рік, але Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що у відповідному році повинно бути створена відповідна кількість робочих місць, і не пов'язує відповідальність з терміном роботи інваліда.
Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач фактично створив три робочих місця в 2005 році для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідачем були вжити всі заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на його підприємстві, і працевлаштований 1 інвалід.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанченко В.І.
Повний текст постанови складений 27.06.06 р.