Справа № 22ц - 3067/2006 p.                                                  Головуючий у 1-й інстанції Санін В.М.

Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Хопти С.Ф.

суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.

при секретарі Муханько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства „ТРІБО" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про погашення боргу за рахунок нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно, -

Встановила:

10 липня 2006 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він 27.12.2005 р. позичив відповідачеві 1000000 грн. по договору позики, які відповідач зобов"язався повернути до 01.03.2006 р. В разі неповернення зазначених коштів відповідач зобов"язався передати у власність позивача нерухоме майно та нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1, які належать йому на праві власності.

Оскільки відповідач зазначені кошти у встановлений строк йому не повернув, то він звернувся в суд з даним позовом, в якому просив витребувати у ОСОБА_2 нежитлові будівлі та встановити право власності на нерухоме майно за вказаною адресою.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.07.2006 р. позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно та нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ВАТ „ТРІБО" просить рішення скасувати і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Постановляючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно та нежитлові будівлі, суд обґрунтовував свої висновки тим, що умови договору позики в частині зобов"язання відповідача в разі неповернення зазначених в договорі позики коштів передати у власність позивача нежитлові будівлі не суперечать закону, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки зазначеним рішенням суд вирішив питання про права та обов"язки апелянта на зазначені в позові нерухоме майно та нежитлові будівлі.

Як вбачається з позовної заяви, позивач свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідачу належать на праві власності нежитлові будівлі згідно договорів купівлі-продажу між ВАТ „ТРІБО" та ОСОБА_2 від 24.12.2005 р. за реєстровими номерами 5960 та 5963.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначених обставин.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що спірні нежитлові будівлі належать йому на праві власності, оскільки рішенням Господарського суду Київської області від 08.06.2006 р. визнано недійсними договори купівлі-продажу нежитлових будівель від 24.12.2005 р. за реєстровими номерами 5960 та 5963, укладені між ВАТ „ТРІБО" та ОСОБА_2

Суд першої інстанції не перевірив зазначені обставини і не дав їм належну правову оцінку всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України.

Крім того, суд, визнавши право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно та нежитлові будівлі за адресою АДРЕСА_1, не звернув уваги на те, що предметом спору є договір позики, поняття, умови укладення та правові наслідки порушення зобов"язання по якому регулюються параграфом 1 Глави 71 підрозділу 1розділу III Книги п"ятої ЦК України. Визнання ж права власності за позикодавцем на майно позичальника в разі порушення останнім умов договору позики зазначеним законом не передбачена.

Також суд не звернув увагу на те, що статті 346 та 347 ЦК України, на підставі яких суд вирішив справу, регулюють підстави припинення власності та відмову від права власності.

Таким чином, висновки суду про те, що умови договору позики в частині зобов"язання відповідача в разі неповернення зазначених в договорі позики коштів передати у власність позивача нежитлові будівлі не суперечать закону, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, являються безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду від 17 липня 2006 р. - скасуванню з направленням справи на новий розгляд в суд першої інстанції, оскільки суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що згідно п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України являється безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, належно виконати вимоги процесуального закону, з"ясувати обставини спору і прийняти законне і обгрунтоване рішення відповідно до вимог ст.ст.212-215 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 311,314, 315 ЦПК України, Колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ВАТ „ТРІБО" задовольнити. Скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2006 р. і направити справу на новий розгляд в той же суд іншим суддею.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.