АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
справа №22-ц/796/2209/2013 головуючий у 1-й інстанції: Маліновська В.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Соколової В.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківиського районного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з червня 1999 року до лютого 2007 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, а з 23 лютого 2007 до 20 квітня 2011 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними набуто квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.
Крім того, за час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та за час зареєстрованого шлюбу в квартиру АДРЕСА_1 ними набуто майна побутового призначення на загальну суму 75688 грн. 94 коп.; у квартиру АДРЕСА_2 набуто майна побутового призначення на суму 45735 грн. 05 коп.
Посилаючись те, що згоди між ними щодо поділу майна не досягнуто, позивачка, з урахуванням уточнень, просила встановити факт сумісного проживання однією cім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 1999 року по лютий 2007 року з ОСОБА_2, у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на ј частину квартири АДРЕСА_2 та розподілити майно побутового призначення за запропонованим нею варіантом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на майно побутового призначення на загальну суму 23551 грн. 80 коп. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на майно побутового призначення на суму 23588 грн. 55 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 36 грн. 75 коп. компенсації у вигляді грошової компенсації за переотриману частку у спільному майні. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1820 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову і ухвали нове рішення в цій частині про задоволення позову.
Рішення суду в частині задоволенних позовних вимог сторонами не оскаржується.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скарги з наведених в ній підстав.
ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 лютого 2007 року до 20 квітня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами набуто майна побутового призначення на суму 47140 грн., а саме: у квартиру АДРЕСА_3 - холодильник "Sharp" вартістю 2847 грн. 37 коп.; мікрохвильову піч NN-GD 376S вартістю 880 грн.; парову праску "Rovus" ЕК-6006 вартістю 1006 грн.; посудомийну машину "Elektrolux" вартістю 2271 грн.; пилосос "Delonghi" вартістю 1375 грн.; систему очищення води "Espring" вартістю 4975 грн. 43 коп.; плазмовий телевізор "Philips" вартістю 5967 грн.; радіо телефон "Panasonic" вартістю 560 грн.; стіл (розкладний, чорного кольору) вартістю 450 грн.; електромельничку "Bosch" вартістю 339 грн. 50 коп.; ноутбук "Aser" вартістю 4550 грн.; пральну машину "Whirpool" вартістю 1869 грн.; у квартиру АДРЕСА_4 - набір меблів вартістю 15000 грн.; стільці чорні в кількості 5 штук вартістю 750 грн.; холодильник "Indesit" вартістю 2300 грн. 05 коп.; крісла офісні у кількості 2 штук вартістю 2000 грн.
Набуття цього майна під час зареєстрованого шлюбу та його вартість сторонами не оспорювалась.
Крім того, судом також установлено, що до реєстрації шлюбу 11 лютого 2003 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_5; 9 лютого 2004 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації № 2201 шляхом приватизації державного житлового фонду набута квартира АДРЕСА_2.
Відмовлюючи у задоволенні позову в частині поділу нерухомого майна та частини майна побутового призначення, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах з червня 1999 року до лютого 2007 року та відповідно відсутності підстав для визнання спірного нерухомого майна та майна побутового призначення набутого до реєстрації шлюбу об'єктом права спільної сумісної власності та його поділу.
Такий висновок суду є правильними.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
Відповідно до чинного на час набуття частини спірного нерухомого майна (квартири АДРЕСА_5) законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. КпШС): майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членів сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Отже, права і обов'язки щодо квартири АДРЕСА_5 виникають у момент її придбання, тому правовий режим майна, придбаного у 2003 році, і правовідносини між сторонами із приводу нього, не можуть регулюватися СК України, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихт ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Оскільки сторони у зареєстрованому шлюбі на час набуття квартири АДРЕСА_5 не перебували, то відповідно до змісту наведеної норми права і з урахуванням вимог статей 10, 60 ЦПК України позивачка зобов'язана була довести, надавши докази відповідно до положень статей 58, 59 ЦПК України, не лише факт спільного проживання, а і ступінь її участі у придбанні спірної квартири.
Однак матеріали справи не містять як доказів проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період придбання спірної квартири, так і доказів щодо участі ОСОБА_1 у набутті цієї квартири.
Крім того, станом на 2003 рік ОСОБА_2 не був членом сім'ї ОСОБА_1, письмової угоди про створення спільної сумісної власності між ними також не укладалося.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_5 не є об'єктом права спільної сумісної власності та не підлягає поділу між подружжям.
Що стосується іншої спірної квартири (квартири АДРЕСА_2), набутої у 2004 році, та майна побутового призначення, набутого у 2005 році, то правовідносини між сторонами із приводу нього, регулюються СК України, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Статею 57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу (п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України).
Відповідно до вимог ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіки, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Оскільки позивачкою не було доведено факту проживання однією сім'єю під час набуття відповідачем у 2004 році спірної квартири та майна побудового призначення у 2005 році, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових для визнання цього майна об'єктом права спільної сумісної власності.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами (довідки про місце проживання, долучені до матеріалів справи фотокартки, копія картки амбулатурного хворого, копії туристичних путівок, пояснення свідків) є необгрунтованими, оскільки наведеним доказам судом першої інстанції дана належна правова оцінка та висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: В.В. Соколова
Л.Д.Поливач