11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2013 року Справа № 812/1762/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Мазура Ю.Ю.,
при секретарі: Лушниковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції Луганської області, третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області про визнання противоправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.01.2013 року ВП №32874637,-
ВСТАНОВИВ:
13 лютого 2013 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з вказаним позовом до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції Луганської області (далі - відповідач), третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області (далі - третя особа) про визнання противоправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.01.2013 року ВП №32874637, в обґрунтування якого зазначив наступне.
06.06.2012 року Відділом державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції Луганської області винесено постанову №32874637 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання вимоги про сплату боргу №Ф-550 від 07.10.2011 року на користь управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області з позивача.
Про існування постанови позивачу було не відомо, а 15.08.2012 року позивач отримала поштою ще одну постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою було заарештовано автомобіль позивача марки BMW 525, червоного кольору, 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1, у межах звернення стягнення: 1780,80 грн. Але, у дійсності, арешт було накладено на все авто, бо позивач не може ним розпоряджатися на власний розсуд. Сума вартості авто значно перевищує суму боргу, і, звідси, вже вбачаються перевищення владних повноважень при накладенні арешту на майно позивача. Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.01.2013 року ВП №32874637 позивач вважає неправомірною, у зв'язку з чим просить суд визнати противоправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.01.2013 року ВП №32874637.
У судове засідання позивач не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала на адресу суду клопотання про розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях, у задоволенні позову просила відмовити.
У судовому засіданні представник третьої особи підтримала доводи, викладені у запереченнях позивача, проти позову заперечувала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення з'явившихся осіб, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.06.2012 року на виконання до Відділу державної виконавчої служби Брянківського міського управління юстиції Луганської області надійшла вимога управління Пенсійного фонду України у м. Брянка Луганської області №Ф-550 від 07.10.2011 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.
Згідно положень статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна
тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника. У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.
Під час пред'явлення виконавчого документа або його дубліката до виконання разом з ним подаються:
1) у разі виконання рішення про конфіскацію майна засудженого за вироком суду - копія опису майна і копія вироку. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився;
2) у разі виконання рішення про конфіскацію майна за постановою суду - копія протоколу вилучення майна, що підлягає конфіскації, або довідка про відсутність такого майна;
3) у судових справах, за якими застосовано заходи забезпечення позовних вимог, - копії документів, що підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову, у разі якщо такі заходи застосовувалися судом.
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред'явлення. У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
У судовому засіданні встановлено, що 06.06.2012 року відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було встановлено строк для добровільного виконання рішення, а саме до 13.06.2012 року, копій постанови було направлено сторонам.
Частиною 2 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
З пояснень представника відповідача вбачається, що згідно відповіді ОДПІ на запит державного виконавця про наявність рахунків за боржником встановлено, що за боржником два розрахункові рахунки. 04.07.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яка повернулася до відділу без виконання у зв'язку з тим, що ці рахунки боржником закриті.
З метою перевірки майнового стану боржника, в порядку передбаченому статтями 5, 11 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем зроблені записи до реєструючи установ, а саме: БТІ та МРЕВ.
Згідно повідомлення МРЕВ за боржником значиться автотранспорт.
Згідно акту державного виконавця від 25.07.2012 року при виході на дільницю за адресою місця мешкання боржника, а саме: м. Брянка, вул. Артема, 10/1 боржника вдома не було, автотранспорт не виявлено на прилеглій території до будинку у зв'язку з чим 26.07.2012 року державним виконавцем оголошено транспортні засоби в розшук.
21.08.2012 року Луганським окружним адміністративним судом було відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВДВС Брянківського МУЮ про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 06.06.2012 року та арешту майна від 25.07.2012 року.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: постанову про арешт майна боржника від 25.07.2012 року скасовано у зв'язку з тим, що державним виконавцем накладено арешт на майно, не пересвідчившись про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, в решті позовних вимог відмовлено.
04.09.2012 року державним виконавцем винесено постанову про скасування постанови про арешт майна від 25.07.2012 року.
Керуючись тим, що судом було скасовано постанову про арешт майна боржника у зв'язку з неотриманням боржником в строк постанови про відкриття виконавчого провадження, то не є перешкодою у повторному накладенні арешту на майно боржника.
Так, 23.01.2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт автотранспорту, який належить боржнику та оголошено в розшук.
Стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.
Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем. У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Позивачу відомо про наявність боргу на користь УПФУ у сумі 1780,80 грн. ще з 30.03.2011 року, про що стоїть відмітка у виконавчому документі і тому твердження позивача про те, що в нього є грошові кошти і ювелірні вироби і побутова техніка для звернення стягнення з метою погашення заборгованості лише свідчить про те, що він не скористався своїм правом запропонувати, ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Згідно вимог ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність свого рішення.
Таким чином, на підставі зазначеного, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 14 березня 2013 року.
Суддя Ю.Ю. Мазур