РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 122/8203/2012Головуючий суду першої інстанції:Двірник Н.В.
№ провадження: 22-ц/190/1651/13Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.
"06" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:М’ясоєдової Т.М.,
Суддів:Бондарева Р.В., Яковенко Л.Г.,
При секретарі:Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних збитків, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 січня 2013 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2012 року ПАТ «Таврія-Авто» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних збитків, посилаючись на те, що 19 липня 2011 року відповідача згідно наказу №228-к прийнято на посаду майстра дільниці ПАТ «Таврія-Авто», під підпис його було ознайомлено з посадовими обов'язками згідно інструкції. В цей же день з відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому матеріальних цінностей.
Протягом липня-вересня 2011 року відповідач отримував товарно-матеріальні цінності, що підтверджується накладними на внутрішнє переміщення.
12 вересня 2011 року відповідача звільнено з займаної посади згідно наказу №319-к.
Станом на 01 жовтня 2011 року та 01 листопада 2011 року на підставі наказу №211 від 19 вересня 2011 року проведена інвентаризація, в ході якої виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей, переданих ОСОБА_6, в зв'язку з чим позивачу заподіяні збитки на суму 11 832,80 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 січня 2013 року позов ПАТ «Таврія-Авто» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Таврія-Авто» 11 832,80 грн. у відшкодування матеріальних збитків та судовий збір у сумі 214,60 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_6 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Наведеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Таврія-Авто», суд першої інстанції виходив з того, що підстав для звільнення ОСОБА_6 від відшкодування заподіяних підприємству збитків не встановлено.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
У відповідності до положень частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі організації встановлені Главою IX КЗпП України.
Згідно з пунктом 1 статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
На підставі частин 1 та 2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Статтею 135-1 КЗпП України передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини 1 статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У пункті 3 частини 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз'яснено, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 згідно наказу №228-к від 19 липня 2011 року прийнято на посаду майстра дільниці ПАТ «Таврія - Авто» (а.с. 6).
Однак із оглянутої судом апеляційної інстанції трудової книжки ОСОБА_6 слідує, що його було прийнято на посаду майстра сервісної ділянки ПАТ «Таврія-Авто» (а.с. 98).
19 липня 2011 року між ПАТ «Таврія-Авто» та ОСОБА_6 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому матеріальних цінностей (а.с. 40).
Отримання ОСОБА_6 товарно-матеріальних цінностей протягом липня-вересня 2011 року підтверджується накладними на внутрішнє переміщення (а.с. 8-20).
Наказом №319-к від 12 вересня 2011 року ОСОБА_6 звільнено з посади майстра малярного цеху сервісної дільниці СТО-2 ПАТ «Таврія -Авто» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін (а.с. 7).
Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження переведення відповідача з посади майстра дільниці, на яку його було прийнято, на посаду майстра малярного цеху сервісної дільниці СТО-2, з якої його було звільнено.
Станом на 01 жовтня 2011 року та 01 листопада 2011 року на підставі наказу №211 від 19 вересня 2011 року проведена інвентаризація, в ході якої виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей, переданих ОСОБА_6 (а.с. 21-33). У подальшому частина інструменту була знайдена на підприємстві, а частина списана, в зв'язку з чим була виключена із вимог до відповідача, а сума позовних вимог зменшена з 18 075,01 грн. до 11 832,80 грн. (а.с. 105-107).
Ці обставини підтверджені показаннями допитаних в суді першої інстанції свідків ОСОБА_7 - начальника сервісної дільниці, ОСОБА_8 - заступника генерального директора ПАТ «Таврія-Авто» та ОСОБА_9 - колишнього працівника підприємства.
Вирішуючи спір, суд у порушення зазначених вимог закону не врахував, що перелік посад і робіт, з якими можуть бути укладені договори про повну матеріальну відповідальність, затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, що відповідно до Переліку посад і робіт, з якими підприємства, установи організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які передані на зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосуванням у процесі виробництва, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада майстра сервісної ділянки до такого виду посад не відноситься.
З висновком суду першої інстанції про те, що дія договору про повну матеріальну відповідальність поширюється на весь час роботи з майном і іншими довіреними працівнику матеріальними цінностями за посадою, зазначеною в цьому договорі, колегія суддів не погоджується, оскільки при переведенні працівника на іншу посаду, що зумовлює також повну матеріальну відповідальність, з таким працівником має бути укладений новий договір про повну матеріальну відповідальність із зазначенням цієї нової посади.
Про можливість укладення договору про повну матеріальну відповідальність працівника слід обов'язково попередити при укладенні трудового договору, оскільки згідно з вимогами п. 1 ст. 29 КЗпПУ на роботодавця покладено обов'язок перед початком роботи роз'яснити працівникові його права та обов'язки та проінформувати під підпис про умови праці, а повна матеріальна відповідальність є істотною умовою трудового договору.
Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань.
Відповідно до положень підпункту «в» пункту 3 Інструкції по проведенню інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 року проведення інвентаризації є обов'язковим при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ). Це означає, що при звільненні матеріально відповідальної особи та прийнятті на її місце (переведенні) іншого робітника, необхідно провести інвентаризацію й передачу матеріальних цінностей новому працівникові, з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність, при цьому новий працівник бере у проведенні такої інвентаризації обов'язкову участь.
Окрім інвентаризації роботодавцю необхідно провести службове розслідування для виявлення причин виникнення шкоди. Для цього роботодавець управі зібрати комісію. За результатами службового розслідування укладається акт, в якому відображаються факти, встановлені комісією, а саме: вина робітника, протиправність здійснених дій, причино-наслідковий зв'язок між діями робітника та виниклими збитками. До акту можуть бути також додані матеріали інвентаризації, письмові пояснення робітника та інше.
Процедуру прийняття-передачі необхідно завершити до дати звільнення матеріально відповідальної особи, щоб у випадку виявлення нестачі врегулювати розбіжності на місці. При проведенні інвентаризації майна присутність матеріально відповідальної особи є обов'язковою. Саме роботодавець зобов'язаний ініціювати проведення інвентаризації, визначити строки та порядок її проведення у випадку зміни матеріально відповідальних осіб.
Як убачається із пояснень представника позивача та відповідача в суді першої та апеляційної інстанцій, матеріалів даної цивільної справи при звільненні ОСОБА_6 такої інвентаризації проведено не було, службового розслідування та ретельної перевірки по факту нестачі товарно-матеріальних цінностей проведено не було. При звільненні відповідача розрахунок роботодавцем був проведений повністю, майнових претензій до ОСОБА_6 не пред'являлось.
За правилами частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Усупереч наведеній нормі закону позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що шкода виникла внаслідок неналежного виконання працівником обов'язків по забезпеченню збереження ввіреного йому майна. З огляду на викладене, заперечення відповідача про можливе заподіяння шкоди підприємству іншими особами, оскільки інвентаризація була проведена після його звільнення з підприємства у його відсутність і про результати інвентаризації він дізнався через рік після звільнення з позовної заяви позивача, заслуговують уваги, тому що дійсно до дати звільнення відповідача з роботи роботодавцем без поважних причин була порушена процедура прийняття-передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї матеріально-відповідальної особи, яка звільнялась, до іншої.
Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову ПАТ «Таврія-Авто» в задоволенні позову повністю.
Виходячи з наведеного та керуючись пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 303, 304, 307, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Таврія-Авто» до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальних збитків відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді
М’ясоєдова Т.М. Бондарев Р.В. Яковенко Л.Г.