У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 19 жовтня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2005 року щодо нього.

Цим вироком        ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Комінтерна

Олександрійського району

Кіровоградської      області,

раніше судимого 24.12.2003 р.

за ч.5 ст.185 КК України

на 5 років позбавлення волі

і на підставі ст.75 КК України

звільненого від відбування покарання з

випробуванням з іспитовим строком 3 роки,

засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно призначено 5 років 2 місяці позбавлення волі.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_2, касаційні скарги чи подання щодо якого не подано.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

Згідно з вироком  ОСОБА_1 засуджено за те, що він 25 лютого 2005 року, в період часу з 17 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв., діючи повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, шляхом пошкодження дверей проникли до корпусу ІНФОРМАЦІЯ_1, розташованого в ІНФОРМАЦІЯ_2 Олександрійського району Кіровоградської області, звідки таємно викрали майно заводу загальною вартістю 440 грн.

 За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування, мотивуючи тим, що до корпусу ферми він та ОСОБА_2 не проникали, а вільно увійшли, оскільки на той час працювали охоронцями ферми, при цьому вони нічого не пошкоджували. Також зазначає, що при призначенні йому покарання судом не було враховано те, що він має вагітну дружину та малолітню доньку, які потребують його допомоги.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у її задоволенні необхідно відмовити.

Так, із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину і розповів про обставини вчинення злочину так, як вони наведені у вироку.

Суд першої інстанції відповідно до ч.3 ст.299 КПК України визнав за недоцільне досліджувати докази, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорювались, у тому числі і підсудними. У зв'язку з цим ОСОБА_1 було роз'яснено наслідки такого розгляду справи і він усвідомлював процесуальні наслідки такого рішення - позбавлення його права оспорювати фактичні обставини справи, про що свідчить відповідний запис у протоколі судового засідання (а.с. 65 зв., 66).

Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, докази щодо яких відповідно до ч.3 ст.299 КПК України не досліджувались.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України є правильною, а покарання йому призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу, а також усіх обставин справи.

Покарання за сукупністю вироків також призначено правильно, оскільки згідно з ч.4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування або зміни постановленого у даній справі вироку, не виявлено.

Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

У задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.

Судді:

Селівон О.Ф.             Дороніна В.П.              Шевченко Т.В.

                З оригіналом згідно:

     Суддя Верховного Суду України                                О.Ф.Селівон