Справа № 1008/4168/12 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.

Провадження № 22-ц/780/1381/13 Доповідач у 2 інстанції Савченко С.І.

Категорія 5 15.03.2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 березня 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,

при секретарі Клименко В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання знести самочинно збудоване приміщення, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року позивачка звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0693 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1, що стверджується державним актом від 29 січня 2010 року. Вказувала, що на початку 2010 року її зять ОСОБА_4 без її згоди дозволив своєму другу ОСОБА_2 зберігати на її земельній ділянці будівельні матеріали, однак на початку 2011 року вона виявила, що відповідач на ділянці звів самочинну будівлю, де займається вирощуванням грибів. Вона неодноразово пропонувала відповідачу демонтувати незаконно зведену споруду та звільнити земельну ділянку, проте останній відмовляється це зробити, чим порушує її права власника ділянки. Посилаючись на порушення своїх прав на земельну ділянку, просила визнати самочинним будівництвом будівлю по АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану ним будівлю.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2012 року позов задоволено. Ухвалено визнати самочинним будівництвом будівлю по АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_2 знести самочинно збудовану ним будівлю, стягнуто з відповідача на користь позивачки судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у позові і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення судом норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

- 2 -

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Задовольняючи позов та зобов'язуючи ОСОБА_2 знести самочинну споруду, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що будівництво відповідачем на земельній ділянці самочинної нерухомої споруди без дозволу та погодження із власником ділянки ОСОБА_3 порушує права останньої як власника майна, які згідно ст.391 ЦК України підлягають до захисту шляхом знесення цієї споруди.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0693 га, що розташована по АДРЕСА_1, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 29 січня 2010 року (а.с.11,19).

Також судом встановлено, що на вказаній земельній ділянці відповідач ОСОБА_2 без дозволу та погодження із власником ОСОБА_3 збудував самочинну нерухому будівлю загальною площею 390 кв.м, яку використовує для вирощування грибів (а.с.15-18).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

За положеннями статей 317, 319, 321, 391 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням майном.

Відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_3 як власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на самочинно зведене відповідачем на її ділянці нерухоме майно, що підтвердила апеляційному суду в судовому засіданні, то суд обгрунтовано задоволив вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_2 знести це самочинну споруду.

Проте, визнаючи в судовому порядку самочинним будівництвом зведену відповідачем будівлю по АДРЕСА_1, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статей 15,16 ЦК України суд захищає порушене право особи у спосіб, встановлений законом, а в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту - визнання споруди самочинним будівництвом, не передбачений ні ст.16 ЦК України, ні іншим законом, бо встановлення чи є нерухоме майно самочинно зведеним - це не спосіб захисту, а юридичний факт, який підлягає встановленню в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на

- 3 -

земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом даної норми нерухоме майно є самочинним будівництвом в силу вказівки закону, а набуває такого статусу в силу судового рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання зведеної ОСОБА_2 споруди самочинним будівництвом ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню зу хваленням нового впро відмову в позові в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2012 року в частині визнання самочинним будівництвом будівлі по АДРЕСА_1 скасувати і ухвалити в цій частині нове, яким в позові відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий : ___________________

Судді : ___________________ __________________