У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2004 року. 

                Цим вироком 

                                      ОСОБА_1, раніше судимий

                                      5 вересня 2001 року за ст. 185 ч.3 КК України

на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК

України звільнений від відбування покарання

з 1-річним іспитовим строком,

засуджений за ст. 185 ч.2 на 2  роки позбавлення волі,

за ст. 185 ч.3 КК України на 4 роки позбавлення волі,

за ст. 189 ч.3 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією  майна,

за ст. 289 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі,

за ст. 304 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України  визначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна і відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за  вироком Апостолівського районного суду від 5 вересня 2001 року і остаточно визначено покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2005 року зазначений вирок залишений без зміни.

Цим же вироком засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які судові рішення  в касаційному порядку не оскаржили.  

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він вночі 29 червня 2001 року приблизно о 3 годині з кіоску ПП ІНФОРМАЦІЯ_1 на станції Апостолово в м. Апостолово Дніпропетровської області вчинив крадіжку майна ОСОБА_8 на загальну суму 159 грн.

24 лютого 2002 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 проникли на охоронювану територію СТФ СТОВ “Згода” в с. Заводське Апостолівського району, звідки таємно викрали майно на загальну суму 300 грн.

29 червня 2002 року приблизно о 20 годині ОСОБА_1 завідомо знаючи, що ОСОБА_3. є неповнолітнім, втягнув його у злочинну діяльність, та за попереднім зговором з останнім, проник на територію охоронюваного ППФ “Агроцентр” в с. Заводське Апостолівського району, звідки повторно викрав майно на загальну суму 1370 грн.

ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_4 в     с. Заводське Апостолівського району 2, 8 та 14 листопада 2002 року, за обставин встановлених судом та наведених у вироку, вчинили три крадіжки майна повторно з проникненням в приміщення: ОСОБА_10 на загальну суму 1200 грн., ОСОБА_11 на 360 грн. та ОСОБА_12 на 850 грн.

15 листопада 2006 року приблизно о 20 годині ОСОБА_1 проник до складського приміщення, що належало ОСОБА_11, звідки повторно таємно викрав майно на загальну суму 360 грн.

21 листопада 2002 року приблизно о 13 години ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_6 та ОСОБА_5., у стані алкогольного сп'яніння, в будинку АДРЕСА_1, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, застосовуючи до ОСОБА_13 насильство, яке не було небезпечним для його життя та здоров'я, вимагали передати їм 1000 доларів США.

Цього ж дня приблизно о 17 годині зазначені особи на подвір'ї будинку АДРЕСА_2 незаконно заволоділи трактором, що належав ОСОБА_14 і знаходився у володінні ОСОБА_13

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить змінити судові рішення щодо нього, посилаючись на однобічність і неповноту досудового і судового слідства, неправильне застосування кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону.

Засуджений стверджує, що його за ст. 185 ч.3 КК України за епізодам крадіжки майна СТФ СТОВ “Згода” 24 лютого 2002 року та ст. 189 ч.2, 289 ч.2 і 304 КК України засуджено необгрунтовано, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували його причетність до вчинення цих злочинів, а вирок суду в цій частині  грунтується на суперечливих та неперевірених судом доказах.

Також не погоджується з кваліфікацією його дій за ч.3 ст. 185 КК України за епізодом крадіжки майна ППФ “Агроцентр” 29 червня 2002 року за кваліфікуючою ознакою вчинення цього злочину - проникнення у приміщення, оскільки він працював у гаражі і умисел на крадіжку майна у нього виник під час роботи, а тому вважає що його дії за цим епізодом необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 185 КК України.

 З урахуванням наведених у скарзі доводів засуджений просить змінити судові рішення щодо нього - перекваліфікувати його дії з ч.3 на ч.2 ст. 185 КК України за епізодом крадіжки майна ППФ “Агроцентр” 29 червня 2002 року та виправдати його за ст. 185 ч.3 КК України по епізодам крадіжки майна СТФ СТОВ “Згода” 24 лютого 2002 року і ст. 189 ч.2, 289 ч.2 і 304 КК України.

         Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, наведених у вироку, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, а саме - показаннями засуджених по цій же справі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7., ОСОБА_5., ОСОБА_6, показаннями потерпілого ОСОБА_13, свідків ОСОБА_15., ОСОБА_16, ОСОБА_17., даними протоколів очних ставок між засудженими, даними протоколів огляду місць подій, даними  висновку судово-медичної експертизи про характер та локалізацію заподіяних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13., даними довідок про вартість викраденого майна, іншими доказами.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про непричетність  до вчинення злочинів, за які його засуджено, визнані такими, що не відповідають дійсності.

Суди як першої, так і апеляційної інстанції перевіряли доводи ОСОБА_1, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі.

Викладені у судових рішеннях мотиви про їх безпідставність колегія суддів знаходить обгрунтованими, оскільки вони спростовуються сукупністю доказів (показаннями інших засуджених по цій справі та свідків) про те, що саме ОСОБА_1 брав активну участь у вчиненні цих злочинів.

         Аналіз доказів, на які послався суд, свідчить про правильність висновків суду та повну доведеність винності ОСОБА_1 у вчинених злочинах.

         Будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 та кваліфікації його дій органами досудового слідства та судом не допущено.

         Що стосується призначеного ОСОБА_1  покарання, то воно є справедливим, відповідає вимогам ст.65 КК України. Суд врахував як ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, так і дані про його особу, інші  обставини справи. Підстав для пом'якшення покарання колегія не знаходить.

Підстав для призначення справи до касаційного розгляду, відповідно до вимог ст.389 КПК України, немає.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів, -

                                               у х в а л и л а :

         Відмовити засудженому ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.

С у д д і :

     Заголдний В.В.              Шелест М.А.               Кияшко А.Я.