Справа №22- 2328/2007р.                                                       Головуючий у 1 інстанції: Шеремета ГЛ.

Категорія : 29                                                                            Доповідач:Бермес І.В.

УХВАЛА

Іменем України

01 жовтня 2007 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В. суддів: Монастирецького Д.І., Мікуш Ю.Р. при секретарі: Дунчюс С.В. з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 18 червня 2007 року, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо усунення порушень права власності та примусове виселення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд приймаючи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведені у судовому засіданні; допустив невідповідність висновків обставинам справи, а також порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Суд встановив, що її брат ОСОБА_4, будучи ч.1еном сім'ї наймача квартири АДРЕСА_1, одружився з відповідачкою. Наймач приміщення, а також повнолітні ч.1ени його сім'ї, письмової чи усної згоди на вселення ОСОБА_2 до спірного житлового приміщення не давали, так як за її твердженням вона мала постійне місце проживання і постійно прописана в іншому помешканні.

Крім цього, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає те, що спільного господарства з наймачем квартири відповідачка не вела, участі в належному утриманні житлового приміщення та сплаті спожитих комунальних послуг не приймала, а проживання у спірній квартирі сина відповідачки і його навчання у С Ш № 42-квартирі не може бути доказом наявності згоди всіх ч.1енів наймача на постійне проживання ОСОБА_2 у квартирі.

У зв'язку з тим, що суд при розгляді справи допустив порушення норм матеріального та процесуального права, чим позбавив її права на справедливий і неуцереджений розгляд і вирішення цивільної справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким її позовні вимоги задоволити, а в зустрічному позові відмовити.

Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2 та виступ адвоката ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення останньої з квартири АДРЕСА_1.

В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що відповідачка займає її житло незаконно, а "саме квартиру АДРЕСА_1. Спірна є її власністю, а відповідачка проживаючи в ній порушує її право власності.

Відповідачка ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов про визнання за нею права на користування спірною квартирою. Покликалась на те, що в спірну квартиру вселилась в 1987 році, як дружина рідного брата позивачки ОСОБА_4, який був прописаний у спірну

квартиру в якості ч.1ена сім'ї та на нього була приватизована частка та який був власником до червня 2006 року. В квартиру поселилась із згоди всіх проживаючих у ній осіб, проживає постійно по сьогоднішній день, до 2004 року проживали однією сім'єю з був колишнім ( на сьогоднішній день) власником квартири - чоловіком. ОСОБА_1, народила в цій квартирі та виховала сина, вважала себе забезпеченою житлом спірній квартирі. Про приватизацію квартири їй стало відомо лише після виклику до суду та отримання копій документів. Вважає, що набула права на користування спірною квартирою.

З свідоцтва про право власності на квартиру, судом встановлено, що така була приватизована на ОСОБА_5, ОСОБА_1 та позивачку ОСОБА_1 і така була у спільній сумісній власності. У червні 2006 року 2/3 частини квартири іншими співвласниками були подаровані позивачці ОСОБА_1, а тому позивачка стала єдиним власником квартири.

Судом також встановлено, що відповідачка по основному позову ОСОБА_2 до 10 серпня 2004 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_1, який 18.10.1996 року став співвласником спірної квартири.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_2 поселилась в квартиру, як ч.1ен сім'ї, а третьою особою ОСОБА_4 штучно створені умови в користь позивачки ОСОБА_1 на позбавлення ОСОБА_2 права проживання у спірному житлі.

Суд вказав, що право на житло ОСОБА_2 порушене з 1987 року, а згодом в 1996 році, тобто при вселенні в квартиру та під час її приватизації.

Однак поза увагою суду залишилась та обставина, що позовних вимог про визнання приватизації квартири недійсною чи позбавлення права участі в ній ОСОБА_2 не заявляла, а тому суд вийшов за межі позовних вимог.

В рішенні суд вказав, що позивачка ОСОБА_1 не заперечила факту поселення відповідачки у спірну квартиру у 1987 році, як ч.1ена сім"ї наймача ОСОБА_1, однак зазначила, що письмової згоди на вселення ніхто не давав.

Суд не дав жодної оцінки поясненням ОСОБА_2 про те, що вона ставила питання прописки в квартирі, однак ОСОБА_1 та ОСОБА_5 говорили не спішити (а.с. 44), тобто не дано належної оцінки тому чи була згода останніх на прописку її в квартиру та чи в установленому законом порядку вона поселилась в квартиру, як ч.1ен сім'ї.

При таких обставинах, оскільки ОСОБА_4  та ОСОБА_5не притягнуті до участі в справі відповідачами, суд в порушення п.4 ст.314 ЦПК України вирішив їх права та обов'язки.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Керуючись ч.1 п.5 ст.307, ч.1 п.4 ст.311, ч.1 п.2 ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задоволити частково.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 18 червня 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той нее суд іншим суддею.

Ухвала набирає   законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.