Справа № 0540/6793/2012

Провадження № 2/261/430/13

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 06 березня 2013 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Висоцької Г.В., при секретарі судового засідання Крутась Я.С., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення, -

В С Т А Н О В И В :

28.12.2012 р. позивач звернулася до суду, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивачеві на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, за вказаною адресою вона зареєстрована. З серпня 2007 р. зі згоди позивача до вищевказаної квартири вселився відповідач, який доводиться позивачеві рідним братом. Згодом проживання з ним стало нестерпним. Відповідач, постійно зчиняє зварки, принижує позивача перед сусідами та знайомими, застосовує насильство, зчиняє дрібні крадіжки з дому. Позивач просила на підставі ст. ст. 157, 116 ЖК України виселити ОСОБА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, мотивуючи це тим, що він не порушує правил співжиття, не чіпає жодним чином позивачку, яка сама іноді провокує конфлікти, він не має змоги знайти собі інше житло, так як розмір його пенсії, що становить 2800 грн., не дозволяє йому це зробити, так як більша частина коштів йде на ліки.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про неможливість задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1. Відповідно до даних паспорту та довідки з місяця проживання вона є єдиною зареєстрованою особою за вказаною адресою. Відповідач ОСОБА_3 доводиться позивачці рідним братом, проживає за вказаною адресою, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, зі згоди позивачки, з серпня 2007р.

Відповідно до доказів, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, постанов про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.08.2010р., 29.09.2011р., 08.02.2012р. відносно ОСОБА_3 тричі відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_1 за ст. ст. 296, 129 КК України. В постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 29.09.2011 р. зазначено, що з ОСОБА_3 проведена профілактична бесіда про недопущення антигромадської поведінки.

Суд звертає увагу, що із змісту трьох вищезазначених постанов про відмову в порушеннях кримінальних справи, вбачається, що відповідач ОСОБА_3 жодного разу не визнав своєї провини, заперечував факт завданні ним тілесних ушкоджень позивачці, зазначаючи про наявність між ними неприязнених стосунків.

Враховуючи принцип презумпції невинуватості особи, суд критично ставиться до наданих процесуальних документів, провина відповідача не підтверджена належним чином вироком суду або іншим процесуальним документом, ухваленим за нереабілітуючих для ОСОБА_3 обставин.

На думку суду свідки, викликані за клопотанням позивача, з метою доведення факту порушення відповідачем правил співжиття, надали пояснення, які не доводять наявність підстав для виселення, передбачених ст. 116 ЖК України, з огляду на наступне. Так, свідок ОСОБА_4 зазначив лише про безучасну поведінку відповідача на похоронах їхньої рідної із позивачкою сестри та недобросовісне використання ОСОБА_3 електричної енергії за адресою його проживання, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначили, що знають про те, що ОСОБА_3 ображає позивачку, б'є її та краде речі в домі, лише зі слів позивачки, ОСОБА_6 зазначила, що відповідач вдома в її присутності зчинив сварку з позивачкою в день першого судового засідання по даній справі.

Відповідно до ст. 116 ЖК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих відбувається без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЦК України до членів сімї власника будинку (квартири) належать особи зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням.

Суд з довірою поставився до пояснень свідка ОСОБА_7, яка в судовому засіданні зазначила, що відповідач зловживає спиртними напоями, зчиняє сварки з позивачкою, в ході яких ображає ОСОБА_1 нецензурними словами, такі ж самі пояснення надала позивачка ОСОБА_1, допитана в судовому засіданні з її ініціативи, як свідок, доповнивши пояснення ОСОБА_7, окрім зазначеного, тим, що відповідач не дотримується правил особистої гігієни, що робить проживання з ним неможливим, підіймає на неї руку в ході сварок.

Відповідач в судовому засіданні визнав, що він нерегулярно дотримується процедур особистої гігієни через незадовільний стан свого здоров'я.

П. 17 Пленуму ВСУ «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що при вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами та іншими громадськими організаціями за місцем роботи чи проживання відповідача.

Позивачем, попри переконливі показання свідків ОСОБА_7 та її власних, не надано доказів застосування до ОСОБА_3 заходів попередження, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що надані постанови про відмову в порушенні кримінальних справ відносно ОСОБА_3 лише виключають факт порушенням ним правил співжиття, застосування насильства до позивачки та, окрім цього, мають розрив у часі один від одної майже більше року, що виключає ознаку - тривалості.

Також слід зазначити, що із наданої позивачем медичної довідки (а. с. 51) не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між її діагнозом «дисциркуляторна енцефолопатія» та аморальної поведінкою відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилання позивача на ст. 391 ЦК України вона не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин, в зв'язку з тим, що відповідач вселився до спірної квартири зі згоди позивача як член її сімї.

Керуючись ст. 116 ЖК України, ст.ст. 10, 60, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Петровський районний суд міста Донецька шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а в разі відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Г. В. Висоцька