Судове рішення #284330
У Х В А Л А

У Х В А Л А

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ      

 

        25 жовтня 2006 року                                                                  м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого суддів:

Пінчука М.Г., Патрюка М.В., Пшонки М.П.,

 Лященко Н.П., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до державного підприємства (далі - ДП) “Вугільна компанія “Краснолиманська” про стягнення матеріальних збитків і відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У жовтні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому вказували, що 13 жовтня 2000 року з вини водія ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах із відповідачем, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль Рено-19 ТД, власником якого є ОСОБА_2, і яким за довіреністю керував ОСОБА_1 Позивач отримав при цьому тілесні ушкодження, у зв'язку із чим перебував тривалий час на лікуванні.

Позивачі просили стягнути з ДП “Вугільна компанія “Краснолиманська” суму завданих матеріальних збитків, витрат на лікування та відшкодувати моральну шкоду. 

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2004 року вимоги позивачів задоволено: постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 2865 грн. 31 коп. у рахунок відшкодування заподіяних матеріальних збитків і 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди. На користь ОСОБА_2 постановлено стягнути 36090 грн. 54 коп. матеріальних збитків та 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 9 серпня 2004 року рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення суми моральної шкоди:  постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 грн., а на користь ОСОБА_2 - 15000 грн. У решті - рішення залишено без зміни.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду й ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд  перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 338 ЦПК України передбачено підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, серед яких є порушення або неправильне застосування норм процесуального права, у разі, якщо такі порушення призвели до неправильного вирішення справи.

Під час касаційного розгляду виявлено порушення судами норм процесуального права, що вплинули на правильність висновків, викладених у судових рішеннях.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29 грудня 1976 року №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Статтею 202-1 ЦПК України (1963 року) визначено, що при ухваленні рішення, суд з'ясовує питання щодо наявності обставин (фактів), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, а також з'ясовує, якими доказами вони підтверджуються. У порушення вказаної норми рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не містять належної аргументації мотивів їх прийняття та підтвердження відповідними доказами.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, місцевий суд і суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, виходили з того, що винуватцем ДТП був водій належного відповідачу автомобіля.

Проте з такими висновками суду в повній мірі погодитись неможливо.

Судами не враховано положення статті 454 ЦК УРСР щодо врахування вини потерпілого, згідно з якими, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від                      27 березня 1992 року №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” правила статті 454 ЦК УРСР про зменшення розміру відшкодування або відмови у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.) тощо. 

Судом залишено поза увагою обставини, які свідчили про наявність у водія ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху, а саме пункту 19.3, щодо необхідності забезпечення видимості автомобіля в темний час доби на неосвітленій частині проїзної частини в той час, коли водій знаходився на робочому місці в автомобілі (не ввімкнув габаритних або стояночних ліхтарів), що вбачається з постанови державного обвинувача про відмову від обвинувачення від 10 червня 2003 року (а.с.23) та постанови місцевого суду від 13 червня 2003 року (а.с.24). Зазначені обставини не враховані при ухваленні рішення, їм не дана оцінка під час судового розгляду справи.

Також рішення суду щодо відшкодування моральної шкоди на підставі статті 440-1 ЦПК України (1963 року) належним чином не обґрунтовано, а в матеріалах справи не міститься переконливих доказів заподіяння моральної шкоди позивачам у розмірах, визначених судом.

Так, згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суду необхідно було обов'язково з'ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до пункту 9 зазначеної постанови розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Наведених  положень судом першої інстанції при прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди враховано не було.

На вказані порушення місцевого суду не звернув уваги й апеляційний суд, у зв'язку із чим постановлені судові рішення підлягають скасуванню на підставі статті 336 ЦПК України (1963 року) з направленням справи на новий судовий розгляд.

Ураховуючи наведене, судові рішення, ухвалені в справі, законними та обґрунтованими відповідно до статей 202, 202-1 ЦПК України (1963 року)  вважати неможливо, оскільки висновки судів здійснені з порушенням вимог статей 15, 30, 62 ЦПК України (1963 року), а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу державного підприємства “Вугільна компанія “Краснолиманська” задовольнити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 9 серпня 2004 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                               М.Г.Пінчук

судді:                                                                         М.В.Патрюк

                                                                                   Н.П.Лященко

                                                                                   М.П.Пшонка

                                                                                   Ю.Г.Тітов

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація