УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Бондаренка Ю.О.,

суддів - Павліченко С.В., Собослой Г.Г.,

при секретарі - Калинич С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», яким просить: визнати недійсним кредитний договір №014/4043/82/8260 від 02.08.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗОФ АППБ «Аваль», застосувавши наслідки недійсності правочину; визнати п.1.1 (валюта кредиту) кредитного договору №014/4043/82/8260 від 02.08.2006 року недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину; зобов'язати відповідача (банк) перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ на час підписання договору 02.08.2006 року; зобов'язати відповідача (банк) прийняти суму залишкової заборгованості за кредитом.

Позовні вимоги мотивував тим, що 02 серпня 2006 року між нею та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», в особі Іршавського територіально-відокремленого безбалансового відділення Закарпатської обласної філії Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» було укладено договір споживчого кредиту №014/4043/82/8260 на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб. Позичальником, відповідно до умов надання кредитних коштів, банку була надана інформація про фінансово-майновий стан та довідка про отримання доходу за шість місяців у національній валюті України. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит для споживчих цілей в сумі 34 000 євро, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних, із щомісячним погашенням заборгованості по кредиту, згідно графіка погашення заборгованості (затвердженим додатком до цього договору) та з кінцевим терміном погашення 01 серпня 2013 року. Даний кредитний договір вважає недійсним з наступних підстав: 1) договір споживчого кредиту оформлений з порушенням вимог до письмової форми договору, оскільки підписаний ОСОБА_4 від імені філії Київ Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» м. Ужгород, якої не існувало, а тому має бути визнаним непідписаним та неукладеним; 2) кредит наданий в іноземній валюті, а єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, крім того зростання курсу іноземної валюти з 6,44 грн. за 1 євро на день укладення кредитного договору до 10,30 грн. за 1 євро на день звернення до суду призвело до істотної зміни становища щодо виконання боргових зобов'язань; 3) в зв'язку з припиненням дії договору -з моменту реорганізації ЗОФ АППБ «Аваль» 25.09.2006 року, правонаступником якого став ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в якого відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій; 4) в кредитному договорі містяться умови, які порушують принцип добросовісності, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, а також є порушенням цивільного законодавства (принцип справедливості); 5) відповідачем не виконано переддоговірну роботу з позивачем, а саме порушено вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, та не надано в письмовій формі інформації про умови кредитування; 6) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що було порушено відповідачем шляхом обману та зловживанням довірою позивача, крім того банком не було запропоновано провести реструктуризацію заборгованості.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2012 року в задоволені позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи неповним з'ясуванням судом обставин справи, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити з підстав зазначених в ній.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши подані документи та матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується апеляційна скарга, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції, на підставі матеріалів справи, вірно встановлено, що 02 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», в особі Іршавського територіально-відокремленого безбалансового відділення Закарпатської обласної філії Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», було укладено договір споживчого кредиту №014/4043/82/8260, відповідно до умов якого відповідач надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 34 000 євро, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних, із щомісячним погашенням заборгованості по кредиту, згідно графіка погашення заборгованості (затвердженим додатком до цього договору) та з кінцевим терміном погашення 01 серпня 2013 року (а.с.8-10). З метою забезпечення виконання зобов'язань та умов кредитного договору був укладений договір іпотеки від 03 серпня 2006 року (а.с.11-13).

Також судом встановлено, що укладений сторонами кредитний договір з додатками відповідає діючому цивільному законодавству, містить всі суттєві умови, повну і детальну інформацію про права і обов'язки його учасників, порядок отримання і повернення кредиту, розмір платежів, відповідальність сторін.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, зобов'язання вчинити певні дії на підставі ст.ст.203, 215, 627 ЦК України, суд обґрунтував свої висновки недоведеністю позовних вимог і як наслідок відсутністю передбачених законом підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 204 наведеного Кодексу встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Отже, підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Позивач ОСОБА_1, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначила, що пункт 1.1 укладеного кредитного договору про надання грошових коштів в іноземній валюті (євро) не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме: ст.99 Конституції України, ч.1 ст.192, ч.ч.1,2 ст.524, ст.533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а тому є недійсним у частині надання грошових коштів в іноземній валюті.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня (ст.99).

При цьому в Основному Законі не встановлено обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто згідно із законодавством України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, тоді як обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 /далі - Декрет/.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Операції з валютними цінностями відповідно до ст.5 Декрету здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України, Генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій видаються банкам згідно з п. 2 цієї статті Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції встановлюється також Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензії на виконання окремих операцій (затверджено постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921), у п.5.3 якого визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію і такий письмовий дозвіл - генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, має право надавати кредити в іноземній валюті.

Згідно з пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

В такому випадку, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності належного нормативного-правового регулювання видачі індивідуальних ліцензій щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету є наявність в останнього генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного Банку України на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Таким чином, виходячи з наведеного, погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором також не суперечить діючому законодавству, а тому позичальник зобов'язаний повернути позику у тій валюті в якій отримав кредит (ст.1049 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», правонаступником за всіма правами та обов'язками якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

Встановлено, що кредитний договір №014/4043/82/8260 від 02 серпня 2006 року був підписаний обома сторонами, тобто за правилами ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договорів не висловлювали і на протязі тривалого часу позивач виконувала його умови, сплачуючи платежі за кредитом.

Судом першої та апеляційної інстанції не встановлено порушення банком ч.2ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо ненадання інформації про умови кредитування, оскільки відповідачу було відомо про умови кредитування, про що свідчить його особистий підпис на кредитному договорі, крім того позивач перед укладанням кредитного договору підписавши анкету-заяву позичальника на отримання кредиту №251 від 28.07.2006 року підтвердив, що з умовами кредитування ознайомлений.

Крім того, ч.6 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин (згідно з ч.2 ст.1056 ЦК України, мала право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця). Перебіг цього строку розпочинається з моменту передач споживачеві примірника укладеного договору.

Однак, споживач цього не зробив, не скористався своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та навпаки, визнав умови зрозумілими, відповідними своїм інтересам, і прийняв виконання умов договору, шляхом його підписання та виконання, з отриманням кредиту і з частковою сплатою відсотків, встановлених графіком погашення кредиту, який є частиною кредитного договору. При цьому у позивача було право вибору, тобто укладати договір на умовах, що викладені в ньому чи відмовитись від його укладення.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України.

Не спростовують висновків суду і доводи позивача про зміну курсу співвідношення валют, в зв'язку з чим банк при укладенні договору кредиту не роз'яснив можливі валютні ризики, що позбавило її здійснити свідомий вибір щодо отримання послуг, та те, що цей ризик буде нести вона як споживач, в зв'язку з чим вона втратила значну частину свого доходу, а запропонувавши кредит за найнижчою процентною ставкою, за найпривабливішою умовою, не заклавши в договір умови відповідальності банку, натомість передбачивши в договорі право банку на односторонню зміну процентної ставки, банк порушив її права як споживача на дотримання відносно нього при укладенні договору загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно, тобто незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не закріплено.

Таким, чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого курсу не настане. Позивач перед укладенням кредитного договору оцінював можливі валютні ризики і мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів іноземних валют з часу введення в обіг національної валюти та її девальвації.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин справи, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З матеріалів справи не вбачається, що позивача введено в оману при укладенні договору. Твердження останньої про те, що банк шляхом обману та зловживання довірою, яке виражається в менших відсотках за користування кредитом у валюті, не пояснивши всі ризики, надав товар, який їй насправді не був потрібен, не можуть братися судом до уваги, оскільки не можуть свідчити про наявність обставин, які б вказували на введення позивача в оману. Крім того, відповідно до п.19,20 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадках навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину; на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Таким чином, не доведено, що кредитний договір укладено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення та вчинення правочину внаслідок навмисного введення банком в оману щодо таких обставин.

Відповідно до положень ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання апелянта на несправедливість умов договору як на підставу визнання договору недійсним є помилковими та спростовуються вищевикладеним.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам та дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.ст.203, 215, 235 ЦК України правових підстав для визнання договору недійсним, враховуючи те, що при укладенні кредитного договору були дотримані вимоги діючого на час його укладення законодавства, зокрема, і Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 була ознайомлена з його умовами та наслідками, її зовнішнє волевиявлення на отримання кредиту в іноземній валюті було вільним і відповідало її внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені вказаним договором, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно встановив обставини справи та характер правовідносин, що виникли між сторонами і ухвалив правильне по суті і справедливе рішення з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права, а тому відсутні, передбачені ст.309 ЦПК України, підстави для його скасування або зміни та відповідно до ст.308 ЦПК України це є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, судова колегія, -

рі ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2012 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: