АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/2102/2013 Головуючий у 1 інстанції - Кириленко Т.В.
Суддя-доповідач - Соколова В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 березня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.,
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2012 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2012 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 318 676,50грн., 3% річних в розмірі 26 507 грн. 10 коп., проценти за користування позикою в розмірі 79 129 грн. 55 коп., повернення судових витрат в розмірі 3 219 грн., а всього підлягає стягненню 427 532 грн. 15 коп.
Відповідач, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу,в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не прийняв до уваги його пояснення, безпідставно відмовив в задоволенні заявленого ним клопотанні про допит свідків, не надав належної правової оцінки наданим позивачем розпискам, оскільки розписка що стосується суми коштів в розмірі 215 000, 00 грн. не була матеріалізована, так як не мала місце передача грошей, а згідно розписки на суму 60 000,00 грн. вважає, що ним кошти повернуті, так як віддавав їх частинами. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуально права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Позивач заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованими, просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 15.06.2009 дала в борг відповідачу 215 000 грн., які відповідач зобов'язався повернути 15.08.2009, про що власноручно ним написано розписку (а.с. 3). Також, 23.06.2009 відповідач взяв в борг у позивача 60 000,00 грн. строком до 23.08.2009, що також підтверджується відповідною розпискою (а.с.4). Тому, керуючись положеннями ст.ст. 625, 1046, 1048- 1050 ЦК України, суд стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням передбачених законом відсотків та індексу інфляції.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Судом встановлено, що 15.06.2009 та 23.06.2009 сторони уклади угоди, які за своєю правовою природою є договорами позики, оформлених розписками згідно яких вбачається, що позивач надала відповідачу грошові кошти в розмірі 215 000 грн., який останній повинен був повернути до 15.08.2009 та 60 000 грн. строком до 23.08.2009. У встановлені строки відповідач грошові кошти не повернув.
Відповідач зазначає, що згідно розписки написаної 15.06.2009 гроші в сумі 215 000,00 грн. не отримував, розписку про позику дійсно писав, проте в той день у позивача вказаної суми коштів не було, а тому 23.08.2009 отримав 60 000,00 грн., про що і написав розписку.
В порядку ст. 1047 ч. 2 ЦК України розписка є формою укладання договору позики. Вказана норма також передбачає і можливість укладання іншого документу, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, власноручно написані відповідачем розписки, є правочинами укладеними в письмовій формі, які мають ознаки договору позики, так як відображають вже вчинену дію, щодо отримання відповідачем грошових коштів в розмірі 215 000,00 грн. та 60 000,00 грн. і, відповідно, зобов'язання відповідача щодо їх повернення в строк до 15.08.2009 і 23.08.2009.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В порядку ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Таким чином наявність боргової розписки у позивача підтверджує факт не виконання відповідачем своїх боргових зобов'язань.
Відповідно до ст.. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Укладеним між сторонами договором не встановлено розмір процентів, а отже позивач має право на їх одержання на рівні облікової ставки Національного банку України і до дня повернення позики. При цьому посилання відповідача на безпроцентність цього договору не можуть бути прийняті до уваги, оскільки п.1 ч.2 цієї статті передбачено одночасно три умови: укладання договору між фізичними особами; сума, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; договір не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.
Відповідно, відсутність однієї з цих умов, а в даному випадку щодо не перевищення суми позики, п'ятдесятикратного розміру неоподаткованих доходів громадян, унеможливлює застосування вказаних положень.
В порядку ст. 1050 ч. 1 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Статтею 625 ЦК України встановлюється право кредитора на отримання індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, як вказує апелянт, спірними договорами сторонами не встановлений розмір та порядок одержання процентів, проте наслідки неналежного виконання грошового зобов'язання боржником чітко регламентовані ст. 625 ЦК України.
В зв'язку з вказаними обставинами, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо невірного встановлення судом характеру правовідносин.
В порядку ст. ст. 525, 526, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. А виходячи з положень ст. 545 ч. 3 ЦК України наявність невиконаних грошових зобов'язань відповідача підтверджується наявними у позивача борговими розписками.
Доводи відповідача щодо укладання 15.06.2009 спірного договору без передачі грошових коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки стороною відповідача, всупереч ст.ст. 10,60 ЦПК України, не надано доказів на спростування вказаного, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції в задоволенні заявленого представником відповідача клопотанні про виклик свідків є необґрунтованими, оскільки стороною відповідача не наведено підстав, які вони можуть підтвердити. Крім того, положеннями абзацу 2 ч.1 ст. 1051 ЦК України регламентовано, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Також, не заслуговують на увагу посилання апелянта на повернення позивачу боргу в розмірі 60 000, 00 грн., оскільки не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 527 ЦК України, кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. Також, згідно ч.2 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Таким чином, не скориставшись наданими чинним законодавством правами, відповідач взяв на себе ризик не підтвердження виконання власних зобов'язань.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Вимоги щодо оскарження укладеного 15.06.2009 між сторонами договору не були заявлені стороною відповідача, в порядку передбаченому ЦПК України.
Таким чином, на момент ухвалення рішення укладений між сторонами правочин 15.06.2009, в порядку ст. 204 ЦК України є правомірним, і відповідно, зобов'язання за ним підлягають виконанню.
А отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застування до спірних правовідносин положень ст. ст. 625, 1046, 1047-1050 ЦК України.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Всупереч вказаній нормі та положенням ст. 60 ч. 1 ЦПК України стороною відповідача не було надано жодних доказів на спростування доводів та доказів наданих позивачем. Разом з тим, апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з наведених положень є обов'язком сторін у справі, зокрема відповідача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В оскаржуваному рішенні наведені мотиви, з яких суд надає перевагу одним доказам над іншими і його висновки в цій частині є обґрунтованими.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону,
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: