11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2013 року Справа № 812/1889/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Мазура Ю.Ю.,
при секретарі: Лушниковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції про визнання противоправними дій, визнання незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП ¹33185591) від 27.11.2012 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
20 лютого 2013 року управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - позивач) звернулось з вказаним позовом до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції (далі - відповідач) про визнання противоправними дій, визнання незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП ¹33185591) від 27.11.2012 року та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування пред'явленого позову, позивач зазначив, що 27.11.2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по вимозі про сплату боргу №Ю-39 від 05.04.2012 року про стягнення боргу у сумі 946,64 грн. з ОСОБА_1 (ВП ¹33185591).
Відповідно до п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Але у базі позивача даний виконавчий документ не сплачений.
Грошові кошти надійшли на рахунки управління 03.12.2012 року та 10.12.2012 року та були направлені позивачем на погашення боргу у порядку календарної черговості його виконання. Залишок несплаченого боргу по вимозі Ф-39 від 05.04.2012 року складає 7,16 грн. У зв'язку з чим позивач просив визнати противоправними дій, визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП ¹33185591) від 27.11.2012 року та зобов'язання вчинити певні дії.
У судове засіданні представник позивача не прибув, повідомлявся належним чином, у позовних вимогах просив суд справу розглянути без участі представника управління.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином, надав на адресу суду письмові заперечення на позов у яких просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (а.с.19-20).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності із ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.06.2012 року до Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції надійшла на примусове виконання вимога про сплату боргу №Ф-39 від 05.04.2012 видана управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, про стягнення з ОСОБА_1Ію на користь позивача боргу в сумі 946,64 грн.
08.06.2012 року відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП ¹33185591) по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу №Ф-39 виданої 05.04.2012 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 н користь управління ПФУ в м. Сєвєродонецьку боргу у сумі 946,64 грн. (а.с.10).
06.11.2012 року на депозитний рахунок відповідача надійшли грошові кошти у сумі 1075,21 грн. від ОСОБА_1.
Відповідно до положень статті 45 Закону України «про виконавче провадження», грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
За письмовою заявою стягувача - фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.
Грошові суми, стягнуті державним виконавцем до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому Державним казначейством України. Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).
У разі якщо державному виконавцю відомий рахунок стягувача, на який необхідно перерахувати стягнуті з боржника кошти, або якщо відповідно до частини другої цієї статті кошти підлягають перерахуванню на адресу стягувача поштовим переказом, то сума виконавчого збору, пропорційна стягнутій сумі, перераховується після перерахування стягувачу належної йому суми. В іншому разі сума виконавчого збору, пропорційна стягнутій сумі, перераховується після надходження стягувачу повідомлення про наявність на відповідному рахунку органу державної виконавчої служби суми коштів, що підлягає виплаті стягувачу. У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому Державним казначейством України.
Матеріалами справи підтверджено, що 09.11.2012 відповідачем було винесено розпорядження №33185591/5, згідно якого грошові кошти у сумі 1075,21 грн., що надійшли 06.11.2012 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №Ф-39 виданого позивачем про стягнення з ОСОБА_1 необхідно перерахувати: 946,64 грн. борг на користь УПФУ, 94,66 грн. виконавчий збір та 33,91 грн. витрати на проведення виконавчих дій (а.с.21).
Відповідно до платіжного доручення №1831 від 13 листопада 2012 року грошові кошти у сумі 946,64 грн. було перераховано на розрахунковий рахунок УПФУ у м. Сєвєродонецьку (а.с.22).
Суд звертає увагу, що з огляду платіжного доручення №1831 від 13 листопада 2012 року вбачається, що у ньому визначено призначення платежу: сплата боргу ОСОБА_1, згідно вимоги УПФУ №Ф-39 від 05.04.2012 року по розпорядженню державного виконавця №33185591 від 09.11.2012 року. Номер розпорядження та перераховано сума 946,64 грн. відповідають номеру виконавчого провадження відкритого 08.06.2012 року та вказаній у ньому сумі.
Враховуючи вищевикладене, суддя вважає, що відповідачем було стягнуто з ОСОБА_1 боргу у сумі 946,64 грн., тобто у повному обсязі, чим фактично виконано рішення - вимогу про сплату боргу Ф-39 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку від 05.04.2012 року.
Пунктом 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У судовому засіданні встановлено, що на виконання вищевказаної норми діючого законодавства 27.11.2012 року відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП ¹33185591) у зв'язку з фактичним виконанням рішення.
Таким чином, на підставі зазначеного, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 04 березня 2013 року.
Суддя Ю.Ю. Мазур