У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
10.09.08 Справа №8/320/08
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Колодій Н.А. , Коробка Н.Д.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників
позивача: не з’явився;
відповідача: Косаревська О.М., доручення № 164/1 від 16.05.2008р. юрист.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 8/320/08 та апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів», м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 02.07.2008р. у справі № 8/320/08
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс», м.Київ
до відповідача Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів», м.Запоріжжя
про стягнення суми
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.07.2008р. у справі № 8/320/08 (суддя Попова І.А.) позов задоволено. Стягнуто з приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс» 19358грн.34коп. - основного боргу, 3890грн.34коп.- втрат від інфляції, 290грн.38коп.-3% річних. Судові витрати покладено на відповідача.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.11, ст.ст. 205, 509, 526, 530, 625, 655 ЦК України, ст.193 ГК України та мотивовано тим, що відповідач не виконав в повному обсязі своїх обов’язків щодо повного розрахунку за отриманий товар від позивача в узгодженому розмірі та у визначені строки. Заборгованість, яка утворилася у відповідача за період з 09.02.2006р. по 26.07.2006р. у розмірі 12964грн.70коп., суд визнав обґрунтованою та такою, що підтверджується наданим позивачем розрахунком суми боргу та видатковими накладними. Оскільки відповідач не здійснив своєчасно оплату за отриманий товар, то суд першої інстанції з урахуванням вимог статті 625 ЦК України визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача за період січень - березень 2008р. 3890грн.34коп. втрат від інфляції та 290грн.38коп. - 3% річних та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить частково скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 02.07.2008р. у справі № 8/320/08, з тих підстав, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи і рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також просить прийняти нове рішення. Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення у справі, крім того, судом порушено ст.4-3 ГПК України щодо принципу змагальності сторін, оскільки відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було заявлено останнім 01.07.2008р. та мотивовано тим, що у зв’язку з відрядженням юриста ПП «Фабрика делікатесних сирів», підприємство не в змозі забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання. Відповідач наголошує на тому, що позивачем не правильно зроблено розрахунок розміру втрат від інфляції та 3 % річних, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Вказує на те, що методику розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції визначено у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. за № 62-97р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно якої розрахунок заявлених до стягнення інфляційних повинен здійснюватись таким чином: 1.)19358,34грн. (сума основного боргу) х 102,9% (індекс інфляції за січень 2008р.) х 102,7% (індекс інфляції за лютий 2008р.) х 103,8 % (індекс інфляції за березень 2008р.) : 100% = 21 234,95грн.; 2). 21234,95грн.(сума боргу з урахуванням індексу інфляції) – 19358,34грн.(сума боргу без врахування індексу інфляції)=1876,61грн. Разом з цим, заявник скарги стверджує, що позивачем арифметично неправильно здійснено також і розрахунок 3% річних, сума яких за заявлений у позові період, за підрахунками відповідача, складає 144грн. 40 коп. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, які викладені у апеляційній скарзі та просить задовольнити скаргу і прийняте нове рішення, яким стягнути основний борг та вказані у скарзі суми інфляційних втрат і 3 % річних.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення винесено з дотриманням норм діючого законодавства, а подана апеляційна скарга відповідача є не обґрунтованою з огляду на таке. Згідно статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Кількість осіб, які можуть бути представниками підприємства, діючим законодавством не обмежено. Таким чином, відповідач своїм правом щодо направлення у судове засідання представника не скористався, більш того, про розгляд справи, відповідач був повідомлений завчасно та належним чином. Свої розрахунки щодо стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, позивач вважає цілком обґрунтованими та законними. Крім того, позивач стверджує, що індекс інфляції є змінною величиною, а тому господарський суд приймаючи рішення 02.07.2008р. на підставі п.2 статті 83 ГПК України мав право вийти за межі позовних вимог і стягнути збитки у розмірі, обчисленому на день вирішення спору, адже у квітні – травні 2008р. індекс інфляції склав 103,1% та 101,3%, а період прострочення виконання зобов’язання відповідачем збільшився на два місяці. На підставі викладеного, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт без змін, а також здійснити перегляд даної справи за наявними в ній матеріалами без участі представника позивача.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01 серпня 2008р. у справі № 8/320/08 апеляційна скарга відповідача прийнята та призначена до розгляду на 10.09.2008р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1699 від 09.09.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Колодій Н.А., Коробка Н.Д., даною колегією прийнято постанову.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому справа розглядалась відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.
За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника відповідача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації та за його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Оскільки спір виник між суб’єктами господарської діяльності стосовно майново-господарських відносин, то відповідно до п.2 ст.4 та п.1 ст.175 Господарського кодексу України до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій.
Господарські зобов’язання виникають, як передбачено ст. 174 ГК України, безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
У п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічна норма міститься і у ст. 173 Господарського кодексу України.
Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином (угодою) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст.205 Цивільного кодексу України). Правочин у письмовій формі вчиняється шляхом складання одного документу, чи шляхом обміну листами, телеграмами тощо, які свідчать про досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах, необхідних для певного роду правочинів, та вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами (ст.207 Цивільного кодексу України).
Господарським судом Запорізької області встановлено, що за видатковими накладними № ПС-0000186 від 09.02.2006р на суму 20160грн., № ПС-0000735 від 15.05.2006р. на суму 10080грн., № ПС-0001102 від 13.07.2006р. на суму 1208,04грн., № ПС-0001190 від 26.07.2006р. на суму 875грн. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 32323 грн. 04 коп., що також підтверджується довіреностями відповідача серії ЯЛЕ № 715425 від 08.02.2006р., серії ЯМГ № 015912 від 15.05.2006р., серії ЯЛТ № 223583 від 11.07.2006р., серії ЯЛЦ № 027555 від 25.07.2006р., які видано уповноваженій особі відповідача. (а.с. 09-20). Відповідач у апеляційній скарзі не заперечує факт отримання товару за переліченими накладними.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Продсервіс” та приватним підприємством “Фабрика делікатесних сирів” вчинено правочини купівлі-продажу, оскільки сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов необхідних для даного виду договорів, а саме: щодо найменування продукції, ціни за одиницю виміру, загальній вартості, що підлягає сплаті.
В результаті вчинення правочинів у сторін, в силу вимог ст.509 ЦК України та 173 ГК України, виникли взаємні господарські зобов’язання. Обов’язки позивача полягали у передачі товару, а обов’язки відповідача в оплаті отриманого товару.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач лише частково оплатив отриманий товар за вказаними видатковими накладними на суму 12964,70грн., а заборгованість у розмірі 19358,34грн. залишилась несплаченою.
Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки строк оплати сторонами не був визначений, позивач направив на адресу відповідача претензію за № 122 від 12.12.2007р. на суму 19358грн. 34 коп. з вимогою про сплати заборгованості за отриманий останнім товар, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яка була одержана 19.12.2007р. (.а.с. 23-24). Однак, дана претензія залишилась без задоволення.
Пунктом 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.
Доказів належного виконання зобов’язань щодо сплати отриманого від позивача товару і погашення суми боргу відповідач, в супереч вимогам ст. 33ГПК України, суду не надав.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача основного боргу, який складає 19358грн.34коп. є цілком обґрунтованим та законним і підлягає стягненню.
Позивачем також до стягнення заявлені суми інфляції та 3% річних за період січень –березень 2008р., які оскаржуваним рішення суду першої інстанції задоволені у повному обсязі.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення даної норми закону, висновок господарського суду Херсонської області щодо правомірності пред’явлення позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляції є обґрунтованим.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розміром стягнутих судом першої інстанції сум інфляційних втрат і 3% річних та вважає, що фактично підлягає стягненню 1876,61 грн. інфляційних та 144,40грн. -3%річних.
Даний висновок колегією суддів зроблено виходячи з наступного.
Суд першої інстанції фактично не перевірив розрахунки інфляційний та 3% річних, доданих позивачем до позову, та помилково визнав ці розрахунки вірними, не врахувавши вимог чинного законодавства та методики розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції, визначеною листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. за № 62-97р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».
Так, позивач здійснює розрахунок індексу інфляції у три етапи: 1). Індекси інфляції за січень, лютий, березень 2008р. перемножує на суму боргу 19358,34грн., що складає витрати від інфляції за цей період у сумі 1876,61грн., потім перемножує індекси інфляції за лютий та березень 2008р. на названу суму заборгованості, що складає 1278,15грн., та на індекс інфляції ще за березень 2008р., що становить 735,58грн. (а.с. 7), але такий розрахунок є неправильним, оскільки у наданому розрахунку на суму основного боргу двічі застосовується індекс інфляції за лютий і тричі за березень.
Згідно рекомендацій Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997р. для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період перемножувати між собою. За зазначеною методикою індекс інфляції за період з 01.01.2008р. по 30.03.2008р.складає 109,69%, тому сума інфляції з суми 19358,34грн. складає 1876,61грн. / 19358,34грн. (сума основного боргу) х 102,9% (індекс інфляції за січень 2008р.) х 102,7% (індекс інфляції за лютий 2008р.) х 103,8 % (індекс інфляції за березень 2008р.) : 100% = 21 234,95грн.; 21234,95грн. – 19358,34грн.=1876,61грн.
Враховуючи вищенаведене, стягненню підлягають 1876,91грн. інфляційних, а не 3890,34грн., що зазначені у позовній заяві та стягнуті за рішенням місцевого господарського суду. У задоволенні вимог щодо стягнення решти суми інфляційних в розмірі 2013,73грн. слід відмовити.
Невірним є розрахунок і 3% річних, заявлених до стягнення за період січень-березень 2008р. Так, з розрахунку, наведеного на а.с. 8, вбачається, що суму 3 % річних позивач фактично розрахував за шість місяців, а заявив до стягнення за три місяці січень-березень 2008р., тобто станом на день пред’явлення позову. В матеріалах справи відсутні докази уточнення позивачем періоду стягнення 3% річних, що також слідує зі змісту оскаржуваного рішення.
Натомість зазначений у позовній заяві період прострочення становить 91 день (січень 2008р. - 31 день, лютий 2008р. – 29 днів, березень 2008р. – 31 день), тобто сума 3 % річних від суми боргу складає: 19358,34грн. (основний борг) х 3% : 100% : 366 днів (кількість днів у році) х 91 (кількість днів прострочення) = 144грн. 40 коп., таким чином стягненню підлягає 144,40грн., а не 290,38грн., як вказано в оскаржуваному рішенні суду, а у стягненні решти суми у розмірі 145,98грн. слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції порушено вимоги статті 4-3 ГПК України спростовуються тим, що ст. 28 ГПК України визначено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Кількість осіб, які можуть бути представниками підприємства, діючим законодавством не обмежено. Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до відповідних фахівців у галузі права щодо представництва своїх інтересів у суді, більш того, про розгляд справи, відповідач був повідомлений завчасно та належним чином, про що свідчить ухвала про порушення провадження у справі № 8/320/08 господарського суду Запорізької області від 27.05.2008р.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що господарський суд Запорізької області не повністю з’ясував усі обставини справи, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, яке враховуючи наведені обставини слід змінити в частині стягнення інфляційних і 3% річних.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів», м.Запоріжжя задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 02.07.2008р. у справі № 8/320/08 слід змінити.
Резолютивну частину рішення господарського суду Запорізької області від 02.07.2008р. у справі № 8/320/08 викласти у наступній редакції:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного підприємства «Фабрика делікатесних сирів», м.Запоріжжя вул.Димитрова,50, ЄДРПОУ 32875438 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсервіс», м.Київ ЄДРПОУ 19358 грн.34коп.-основного боргу, 1876грн.61коп.- втрат від інфляції, 144грн.40коп.- 3 % річних, 331грн.80коп. судових витрат.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4.Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Колодій Н.А. Коробка Н.Д.