ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
26 лютого 2013 р. Справа № 802/122/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук Ірини Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука Михайла Володимировича
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Коваленка Р.А., Македонського К.В.,
Славінської О.М.
третьої особи: Македонського К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: командувача Сухопутних військ Збройних Сил України
за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, військової частини А 4009
про: визнання протиправним та скасування наказу
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пунктом 2 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 612 від 13 грудня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України згідно ст. 26 ч. 6 п. "і" Закону України „ Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення). Даний пункт наказу ОСОБА_1 вважає протиправними та просить його скасувати.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та пояснення, надані в судових засіданнях, просили задовольнити його повністю.
Представники відповідача в судовому засіданні не погодились із заявленими позовними вимогами з підстав викладених у своїх письмових запереченнях, зазначивши, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ВЧ А 4009.
В судовому засіданні представник третьої особи позицію представників відповідача підтримав та також заперечував проти позову і просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, 25 березня 2009 року між командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України та ОСОБА_1 укладено на п`ять років строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 червня 2012 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
Як зазначили в судовому засіданні позивач, її представник та представники відповідача та третьої особи, дана постанова позивачем в апеляційному порядку не оскаржена та набрала законної сили.
Відповідно до частини 3 статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
13 грудня 2012 року командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України прийнято наказ № 612, пунктом 2 якого, ОСОБА_1, на підставі п. "і" ч. 6 ст. 26 Закону України „ Про військовий обов'язок і військову службу", звільнено з військової служби у запас збройних Сил України.
У зв`язку з даними обставинами, 18 січня 2013 року припинено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України із ОСОБА_1, про що в останньому зроблено запис.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, і цим Законом визначено порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки.
Статтями 19, 20 цього Закону визначені загальні умови укладення контракту на проходження служби, а статтею 26 встановленні підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 17 травня 2012 року № 4711-VI, частину 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" доповнено п. "і" нормами якого передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення.
З викладеного слідує, що посилання позивача у позовній заяві на відсутність у частині 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" пункту "і" не мають жодного правового підтвердження.
Що стосується посилань представника позивача на те, що корупційне діяння вчинено її довірителькою в квітні 2012 року, а зміни до Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме, доповнення частини 6 статті 26 Закону пунктом "і", на підставі якого позивача звільнено з військової служби, внесено в травні 2012 року, то суд оцінює дані твердження критично з наступних підстав.
Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з військової служби стало набрання постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 червня 2012 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, законної сили.
Частиною 1 статті 172-6 КУпАП встановлена відповідальність за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, а саме неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, передбаченої Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Постанова Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 червня 2012 року оскаржена не була, що підтверджується позивачем та його повноважним представником, а отже, відповідно до статті 294 КУпАП набрала законної сили.
Таким чином, враховуючи те, що частину 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" доповнено п. "і" в травні 2012 року, а постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення прийнята в червні 2012 року, тобто після внесення змін до Закону, тому, у відповідача наявні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на момент прийняття оскаржуваного наказу.
З викладеного вище вбачається, що під час прийняття оскарженого наказу відповідач діяв відповідно до приписів чинного законодавства, отже вказаний наказ скасуванню не підлягає, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Щодо посилань позивача на те, що Кодексом законів про працю України встановлена заборона на звільнення з ініціативи власника одинокої матері у якої на утриманні перебуває неповнолітня дитина, то в даному випадку слід зазначити наступне.
Так, статтею 40 Кодексу законів про працю України передбачені правові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
В свою чергу, п. "і" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення.
Таким чином, у даному випадку ОСОБА_1 звільнена з військової служби у запас не з ініціативи власника, а на підставі порушення норм спеціального закону, що не є тотожними поняттями, а тому до неї не можуть застосовуватись норми ст. 40 КЗпП.
Крім того, вказуючи на те, що звільнення працівника забороняється з ініціативи власника у разі наявності в нього на утриманні неповнолітніх дітей, позивачем не враховано, що нормами ст. 42 КЗпП встановлене переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника.
Приймаючи дане рішення суд також керувався наступним.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 71 КАС України), та згідно зі ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
4
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна