Справа № 2-12/2505/2012 Провадження № 22-ц/795/437/2013 Головуючий у I інстанції -Соколов О.О. Доповідач - Бойко О. В.
Категорія -цивільна
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 лютого 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіБойко О.В.
суддів:Смаглюк Р.І., Шитченко Н.В.
при секретарі:Зіньковець О.О.
за участю:позивачки ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6, представника відповідача Макишинської сільської ради Стадника В.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду від 28 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_9 і ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Макишинської сільської ради Городнянського району про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку,
в с т а н о в и в:
В листопаді 2011 року ОСОБА_9 і ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, Макишинської сільської ради Городнянського району про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 06.11.2006 року Макишинська сільська рада при оформленні свідоцтва на право власності будинку АДРЕСА_1 на ім"я ОСОБА_6, порушила їх майнові права.
Зазначали, що будинок належить до типу колгоспних, так як був введений в експлуатацію до прийняття Закону України „Про власність".
На час видачі свідоцтва на право власності 06.11.2006 року на ім"я ОСОБА_6 в будинку були зареєстровані і постійно проживали ОСОБА_6, ОСОБА_5 і ОСОБА_9
У червні 1999 року ОСОБА_6 був засуджений Городнянським районним судом за ст.165 ч.2 КК України, на підставі вироку суду було описано його майно, зокрема спірний будинок. В зв"язку з цим, ОСОБА_5 звернулась до суду з клопотанням виключити з акту опису ѕ частини будинку, оскільки вона мала на утриманні двох неповнолітніх дітей, і рішенням Городнянського районного суду від 16.05.2000 року було виключено з акту опису майно - ѕ частини житлового будинку.
Також, ОСОБА_5 виплатила вартість ј частини описаної частини будинку в сумі 1250 грн. на рахунок ВДВС Городнянського РУЮ.
Таким чином, позивачі просили визнати свідоцтво на право власності від 06.11.2006 року, виданого на ім"я ОСОБА_6, недійсним, визнати право власності на 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, визнати право власності на ј частину будинку за ОСОБА_9
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Городнянського районного суду від 28 грудня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_9 і ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Макишинської сільської ради Городнянського району про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_9 і ОСОБА_5, визнати право власності на ѕ частини будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 і ј частину будинку за ОСОБА_9
Доводи скарги зводяться до того, що у 1989 році колгосп ім.Леніна передав у користування, володіння і розпорядження членам колгоспного двору ОСОБА_6, ОСОБА_5 та їхнім неповнолітнім дітям ОСОБА_9 і ОСОБА_10 спірний будинок. Зазначені особи на момент припинення існування колгоспного двору (станом на 15.04.1991 року) були зареєстровані в цьому будинку, що свідчить про те, що подружжя ОСОБА_6 та їх діти не втратили права на частину в його майні.
В 2000 році Державна виконавча служба Городнянського РУЮ описала будинок, про що був складений акт опису майна в зв"язку з несплатою боргу ОСОБА_6 Після чого, ОСОБА_5 була змушена оскаржити дії ДВС, за результатом чого рішенням Городнянського районного суду від 16.05.2000 року було вирішено виключити з акту опису ѕ частини будинку, в зв"язку з тим, що подружжя мало двох неповнолітніх дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.
В серпні 2001 року ОСОБА_11 викупила на свою користь вартість ј частки, сплативши державі в особі ДВС Городнянського РУЮ її вартість.
Таким чином, правом володіння, користування і розпорядження спірного майна залишилось у ОСОБА_5 і ОСОБА_9
В 2006 році ОСОБА_6 звернувся до Макишинської сільської ради з заявою про видачу на ім"я ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на будинок і свідоцтво було видано помилково лише на його ім"я та на неіснуючу в с.Макишин адресу.
Отже, на думку апелянта, оскільки свідоцтво про право власності від 06.11.2006 року на спірний будинок було видано тільки на його ім"я, а також воно містить відомості, які не відповідають дійсності (зазначена невірна назва вулиці), воно має бути визнано недійсним.
Також, звертає увагу і на те, що і Макишинська сільська рада і він позов в судовому засіданні визнали. Не заперечували проти позову і представники третіх осіб - Городнянське БТІ і ДВС Городнянського РУЮ.
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 і ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення їх позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм як матеріального, так і процесуального права.
Доводи скарги є аналогічними з доводами апеляційної скарги ОСОБА_6
Додатково апелянти наголошують на те, що спірний будинок належить до колгоспного двору.
Підстави щодо володіння, користування та розпорядження будинком у ОСОБА_5 виникли на підставі рішення Городнянського районного суду від 16.05.2000 року і повністю підтверджуються матеріалами даної справи, зокрема і тим, що вона сплатила вартість ј частини будинку, що підтверджено поясненнями представника ВДВС Городнянського РУЮ та оригіналами квитанцій про сплату.
У судовому засіданні апелянти підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Представник відповідача Макишинської сільської ради апеляційні скарги не визнав.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок, який був придбаний відповідачем 24.01.1992 року, не набув статусу колгоспного двору, а тому особи, які вважають себе власниками будинку, мають право вимагати право власності з інших підстав. Інші твердження позивачів щодо набуття прав володіння, користування та розпорядження будинком, свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли.
З таким висновком апеляційний суд погоджується частково та вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги - частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суд 1 інстанції вірно встановив, що спірний будинок АДРЕСА_1 перебував у власності колгоспу ім.Леніна до 24.01.1992 року, до укладення договору купівлі-продажу.
Відповідно до цього договору, укладеного між колгоспом ім.Леніна та ОСОБА_6, колгосп продав, а ОСОБА_6 купив спірний будинок, і у нього виникло право власності на цей будинок саме з дати укладення угоди - 24.01.1992 року.
Відповідно до Закону України „Про власність" (чинного на той час), а також беручи до уваги роз"яснення Пленуму Верховного Суду України, що викладені в постанові від 22.12.1995 року „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", майном колгоспного двору є майно, яке придбане до 15.04.1991 року. ОСОБА_6 придбав будинок тільки 24.01.1992 року і згідно договору купівлі-продажу.
Крім того, згідно пояснень сторін будинок був збудований в 1990 році саме колгоспом і в подальшому (в 1992 році) проданий на підставі цивільно-правової угоди ОСОБА_6
В зв"язку з викладеним, не можуть бути взяті до уваги доводи та посилання апелянтів на ч.3 ст.61 ЦПК України щодо встановлення зазначених вище обставин судовим рішенням Городнянського районного суду від 10.05.2000 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про виключення майна з акту опису, адже цим рішенням не було встановлено, що спірний житловий будинок є майном саме колгоспного двору, а тільки зазначено, що він відноситься до „типу колгоспних, так як був введений до прийняття закону „Про власність".
Таким чином, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний будинок не міг належати сім"ї ОСОБА_6 на праві власності як майно колгоспного двору, оскільки не надавався їм у власність з таким статусом.
Також, посилання позивачки ОСОБА_5 про сплату нею вартості за ј частину будинку, який підлягав конфіскації на підставі вироку суду від 14.06.1999 року є необгрунтованими, оскільки згідно квитанцій ОСОБА_5 було внесено тільки 750 грн. і 500 грн. і саме за рішенням суду № 1-66 від 14.06.1999 року (вирок суду, яким стягнуто з ОСОБА_6 на користь КСП імені Леніна 3200 грн. в задоволення цивільного позову, справа № 1-66, 1999 рік).
Будь-яких доказів щодо внесення позивачкою коштів саме у зв"язку зі звільненням з-під арешту частини житлового будинку та визнання за нею права власності на цю частину будинку, в матеріалах справи немає.
Проте, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_5 має право на Ѕ частину спірного будинку, як на майно, що нажите подружжям за час шлюбу.
Відповідно до ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім"ю України, чинного на час виникнення правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважалось його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Виходячи з зазначених положень закону та беручи до уваги, що житловий будинок був придбаний та оформлений на ім"я ОСОБА_6, як одного з подружжя, в період перебування сторін у шлюбі, це майно вважається їх спільною сумісною власністю, а тому обидві сторони мають право на це майно по Ѕ частині кожний.
Отже, позовні вимоги позивачки ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, що не є виходом за межі її позовних вимог, а саме: за ОСОБА_5 належить визнати право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 Городнянського району Чернігівської області, як в спільному майні подружжя, та, відповідно, слід визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, виданого на ім"я ОСОБА_6
В задоволенні вимог ОСОБА_9 слід відмовити, виходячи з того, що майно подружжя згідно вимог закону належить на праві спільної сумісної власності лише подружжю.
Доводи апелянтів про те, що відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні визнав позовні вимоги та просив їх задовольнити, а також проти позовних вимог не заперечували й інші учасники судового процесу, в зв"язку з чим суд повинен був ухвалити рішення на користь позивачів, до уваги апеляційним судом не беруться, оскільки згідно ч.4 ст.174 ЦПК України суд може ухвалити рішення про задоволення позову (у випадку визнання відповідачем позову) лише за наявності для того законних підстав. В даному випадку задоволення позовних вимог в повному обсязі суперечить положенням закону та обставинам даної справи.
Відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України, судові витрати, понесені ОСОБА_5, підлягають частковому відшкодуванню, виходячи з обставин справи та часткового задоволення її позовних вимог, а саме: з ОСОБА_6 підлягає стягненню 180 грн. судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні до суду з позовною заявою та 928 грн. 70 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, а всього 1108 грн. 70 коп.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, ст.22 КпШС України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_9 і ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Городнянського районного суду від 28 грудня 2012 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати частково недійсним свідоцтво на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Городнянського району Чернігівської області серії ЯЯЯ № 846937 від 06.11.2006 року, виданого на ім"я ОСОБА_6.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 Городнянського району Чернігівської області.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 Городнянського району Чернігівської області.
В задоволенні вимог ОСОБА_9 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1108 грн. 70 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: