Справа №1806/10854/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко Ірина Миколаївна
Номер провадження 22-ц/788/270/13 Суддя-доповідач - Лузан Л. В.
Категорія - 30
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2013 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Лузан Л. В.,
суддів - Гагіна М. В., Маслова В. О.,
за участю секретаря судового засідання -Чуприни В.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе"
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 листопада 2012 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе",
третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,
про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням суду від 28 листопада 2012 року позов ОСОБА_3 задоволений частково. Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Стягнуто з ПАТ «Сумське машинобудівне НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 18.05.1983 р. до 09.06.2008 р. і працював електрозварювальником (а.с.3-4).
Стаж роботи ОСОБА_3 в умовах впливу шкідливих факторів складає 27 років (а.с. 7).
З виписки із історії хвороби ОСОБА_3 під час його знаходження на обстеженні в Харківському науково-дослідному інституті гігієни праці і профзахворювань в період часу з 07 травня 2012 року по 28 травня 2012 року вбачається, що за наслідками обстеження у нього був встановлений наступний діагноз:
«Пневмоконіоз першої стадії s/s, 2/2, повільний розвиток, ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої стадії в фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень другого ст. Легенева недостатність другого ст. Захворювання професійне (вперше встановлено ППЛЕК НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 22.05.2012 p.). Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (третій ступень) за класифікацією ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 09.07.2001 р. Захворювання професійне від тривалої дії виробничого шуму (вперше встановлено ППЛЕК НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 22.05.2012р.)» (а.с.5).
10 листопада 2010 року складене повідомлення про професійне захворювання ОСОБА_3 за формою П-3 ( а.с.6 ).
08 червня 2012 року був складений акт № 29 розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_3
Висновком Сумської МСЕК від 24 липня 2012 року ОСОБА_3 встановлено 55 відсотків втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності (а.с.8).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач втратив працездатність у зв'язку з професійним захворюванням, яке виникло в результаті негативних виробничих факторів, під час виконання ним трудових обов'язків внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці, в зв'язку з чим позивачу була заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої судом визначена грошова сума в розмірі 5000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони ґрунтуються на повному і всебічному з'ясуванні всіх обставини справи та зроблені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
З Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 08 червня 2012 року вбачається, що при проведенні розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_3 встановлено наступне :
1. умови праці позивача відповідали Ш класу 2 ст. шкідливих та небезпечних умов праці;
2. професійне захворювання виникло у зв'язку з недосконалістю технологій, неефективного використання засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах праці;
3. причиною професійного захворювання стало проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, загазованості, а також, що адміністрація цеху № 16 не в повній мірі виконала вимоги : ГОСТу 12.1.005-88 «Санітарно гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» п.п.1.11, 3.1., 4.2.5; ДСН 3.3.6-037-99 «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку і інфразвуку» п.1.3-1,4; «Інструкцію по утриманню виробничих приміщень» № 658-66 п.66, 78 (а.с.7).
Таким чином зібраними у справі доказами підтверджуються висновки суду про те, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» не створило належних умов праці на робочому місці позивача, внаслідок чого позивач тримав професійне захворювання.
У той же час відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Обґрунтовуючи свій позов про стягнення суми в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, позивач посилався на те, що він втратив здоров'я, професійні захворювання спричиняють йому моральні страждання, порушують його нормальні життєві зв'язки та звички, що потребує він нього додаткових зусиль для організації свого життя. У нього значно погіршився стан здоров'я та загальне самопочуття - йому важко дихати, виникають головні болі, постійний шум у вухах, у зв'язку з чим він змушений постійно приймати ліки. З погіршенням стану здоров'я він втратив можливість на ведення звичайного способу життя.
Приймаючи до уваги характер професійного захворювання позивача, колегія суддів вважає, що його доводи про заподіяння моральної шкоди є переконливими і заслуговують на увагу.
Ураховуючи характер і обсяг моральних страждань, які зазнає позивач внаслідок вищеназваних професійних захворювань, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні даної справи. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону № 1105-XIV.
Однак Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України згідно з п.27 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію абз.4 ст.1, підп. «є» п.І ч.1 ст.21, ч.3 ст.28, ч.3 ст.34 Закону № 1105-XIV у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їхніх сімей.
Крім того, із Закону № 1105-XIV Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34.
Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями ст. 237-1 КЗпП України та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійних захворювань позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від наслідків цих захворювань, внаслідок цих захворювань змінився спосіб життя позивача, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР (1963 р.) не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
З набранням чинності ЦК України (2004 р.) позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 цього Кодексу).
За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування постановленого рішення.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий -
Судді -