Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Мосьондза І.А., Полтавцевої Г.А.,

за участю прокурора - Глиняного С.В.,

захисника - ОСОБА_1

та засудженого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Згідно з вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України та засуджено до покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Судом ОСОБА_2 визнано винним у розбої з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Як зазначено у вироку вказаний злочин був вчинений ним за наступних обставин.

08 січня 2012 року приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_2 спільно з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, проходячи по підземному переході, розташованому неподалік від будинку № 2-А по вулиці Петрозаводська в м. Києві, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння чужим майном, вступили між собою в злочинну змову.

Помітивши раніше незнайому їм громадянку ОСОБА_3, яка в цей час проходила по вказаному підземному переходу, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, ОСОБА_2 та невстановлена слідством особа підійшли до ОСОБА_3 та вчинили напад на неї. При цьому, невстановлена слідством особа, згідно розподілених між ними ролей, нанесла удар правою рукою в область лівої скроні голови ОСОБА_3, а ОСОБА_2 наніс удар своєю рукою в область потилиці ОСОБА_3, застосувавши насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, завдавши останній тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, садна м'яких тканин лобної області зліва, забійних ран м'яких тканин потиличної області справа, перелому потиличної кістки зліва та забою головного мозку, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).

Подолавши волю потерпілої до опору, невстановлена слідством особа, вирвала з правої руки ОСОБА_3 сумку, в якій знаходились мобільний телефон «Нокіа Е 72», вартістю 3000 грн., мобільний телефон «Самсунг», вартістю 1000 грн. та інші особисті речі потерпілої.

Заволодівши чужим майном, ОСОБА_2 спільно з невстановленою слідством особою, з місця вчинення злочину зникли, завдавши потерпілій ОСОБА_3 шкоди на загальну суму 5310 грн.

Не погоджуючись із зазначеним вироком суду прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засуджений оскаржили його в апеляційному порядку.

При цьому прокурор у своїй апеляції, зі змінами та доповненнями, просить вирок суду відносно ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити до Солом'янського районного суду м. Києва на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В обґрунтування поданої апеляції прокурор посилається на те, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями вимог КПК України та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Зокрема, як зазначається в апеляції, в ході судового розгляду справи судом не було досліджено цивільний позов потерпілої, заявлений до обвинуваченого ОСОБА_2, не з'ясовано її думку щодо зазначеного позову та взагалі не прийнято ніякого рішення за цим позовом, що, на думку прокурора, свідчить про істотні порушення судом вимог ст.ст. 328, 335 КПК України (1960 року).

Крім цього, як вважає прокурор, при постановленні вироку щодо ОСОБА_2 та призначенні йому покарання, суд першої інстанції не в повному обсязі надав правову оцінку ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, характеру підвищеної суспільної небезпечності та обставинам вчиненого засудженим злочину, у зв'язку з чим покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років є надто м'яким і недостатнім для його виправлення та перевиховання.

У свою чергу засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду щодо нього скасувати, а справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування.

В обгрунтування своєї апеляції, засуджений посилається на те, що він не має ніякого відношення до вчинення інкримінованого йому злочину, а оскаржуваний ним вирок є необґрунтованим, занадто суворим та жорстоким, винесеним без детального дослідження обставин справи в частині правильності кваліфікації обвинувачення, доведеності його участі та вини у скоєному злочині, у відповідності до вимог ст. 22 КПК України (1960 року).

Як зазначає засуджений, його явка з повинною та визнання своєї вини були отримані шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. При цьому визнання обвинуваченим своєї вини могло бути покладено в основу обвинувачення лише при його підтвердженні сукупністю інших доказів, що є у справі.

Показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з приводу обставин вчинення невідомою особою, схожою на підсудного, розбійного чи якогось іншого нападу на потерпілу ОСОБА_3, на думку ОСОБА_2, не можуть бути доказами його вини, оскільки вони мають ознаки невпевненості і носять сумнівний характер, а всі сумніви щодо доведеності вини особи, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, тлумачаться на її користь.

Таким чином, як вважає засуджений, крім «вибитої» явки з повинною та одержаних аналогічним чином даних під час проведення відтворення обстановки і обставин події, в розпорядженні суду не було інших доказів, які б підтверджували його причетність до вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

З урахуванням вищенаведеного, в апеляції засудженого робиться висновок про те, що вирок суду є незаконним і підлягає скасуванню в силу однобічності та неповноти як досудового, так і судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування кримінального та істотних порушень кримінально-процесуального законів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та заперечував проти задоволення апеляції засудженого; пояснення захисника та засудженого, які підтримали апеляцію останнього та заперечували проти задоволення апеляції прокурора; провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, всупереч доводам апеляції засудженого ОСОБА_2, висновки суду першої інстанції щодо доведеності його вини у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, за попередньою змовою групою осіб та поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, за обставин викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які були повно та всебічно дослідженні в судовому засіданні.

Незважаючи на те, що потерпіла ОСОБА_3, а також допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дійсно прямо не вказали на ОСОБА_2, як на особу, яка приймала безпосередню участь у вчиненні розбійного нападу, це не означає, що у справі відсутні докази, які підтверджують вину засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки висновки суду першої інстанції, у тому числі щодо доведеності вини засудженого, ґрунтуються не тільки на показаннях потерпілої та вказаних вище свідків, а на підставі всіх тих доказів, які були розглянуті в судовому засіданні в їх сукупності.

Зокрема, на підтвердження вини засудженого у вчиненому ним злочині, суд першої інстанції, крім висновку судово-медичного експерта № 203/с від 13 лютого 2012 року та інших доказів, обґрунтовано послався на протоколи відповідних слідчих дій, які підтверджують факт вилучення у ОСОБА_2 не лише мобільного телефону «Нокіа Е 72», а й інших речей, які належали потерпілій, у тому числі пудрениці білого кольору, навушників до мобільного телефону, а також електронного пристрою «Глюкофот-плюс».

При цьому, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, а також враховуючи наявність суперечностей між показаннями ОСОБА_2, які він давав під час досудового слідства та в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заперечення засудженим своє причетності до нападу на потерпілу, не може бути прийняте до уваги, оскільки його участь у розбійному нападі повністю підтверджується наведеними у вироку доказами, які узгоджуються між собою, а також з показаннями підсудного на досудовому слідстві, і не викликають будь-яких сумнівів у своїй достовірності.

Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано послався у своєму вироку на те, що заява підсудного щодо застосування до нього незаконних методів ведення слідства була предметом прокурорської перевірки, за наслідками якої 11 травня 2012 року була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно слідчих та інших співробітників міліції, на яких вказував засуджений, за відсутністю в їх діях ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 та 373 КК України.

Вказана постанова засудженим ОСОБА_2 оскаржена не була, а тому у колегії суддів не має жодних підстав для того, щоб ставити під сумнів достовірність, законність та допустимість тих доказів, у тому числі показань самого ОСОБА_2, наданих ним під час досудового слідства, які були покладені в основу обвинувального вироку.

У зв'язку з цим апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуті всі обставини справи в їх сукупності, правильно встановлені фактичні обставини справи та надана юридична кваліфікація скоєному засудженим ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 187 КК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання судового слідства однобічним та неповним, оскільки доводи, наведені в апеляції засудженого не містять в собі достатніх даних про те, що під час судового слідства в суді першої інстанції залишились недослідженими такі обставини справи, з'ясування яких могло мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Безпідставними колегія суддів визнає також доводи апеляції засудженого про те, що вирок суду слід визнати таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, і що при його постановленні були неправильно застосовані норми, як матеріального, так і процесуального права, оскільки ці доводи не ґрунтуються ні на матеріалах справи, ні на вимогах законодавства.

Тим більше, що за результатами розгляду справи в апеляційному суді, не було встановлено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які призвели чи могли призвести до винесення незаконного та необґрунтованого вироку по даній справі.

Не може апеляційний суд погодитися і з доводами апеляції прокурора про наявність передбачених законом підстав для скасування вироку суду через істотні порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 370 КПК України (1960 року), істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону визнаються такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Той факт, що суд першої інстанції, при постановленні обвинувального вироку відносно ОСОБА_2, взагалі не розв'язав цивільного позову потерпілої ОСОБА_3, не може бути свідченням істотного порушення судом кримінально-процесуального закону, оскільки таке порушення не перешкодило і не могло перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний і обґрунтований вирок.

До того ж, вказане порушення не може бути визнане істотним ще й тому, що сама потерпіла ОСОБА_3 вирок суду, при винесенні якого не був розв'язаний її цивільний позов, не оскаржувала, а не зазначення у резолютивній частині вироку рішення про цивільний позов, не позбавляє її можливості звернутись з позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Що ж стосується невідповідності призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, на яку звертається увага в апеляції прокурора, то з цими доводами апеляції колегія суддів також не може погодитися, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про призначення підсудному ОСОБА_2 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував характер, ступінь тяжкості та обставини скоєного ним злочину, думку потерпілої з приводу його покарання, а також дані про особу підсудного, а саме те, що він раніше не судимий та задовільно характеризується.

Крім цього, судом було визнано обставиною, яка обтяжує покарання засудженого, вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Таким чином, суд першої інстанції не тільки врахував, а й послався у вироку фактично на всі ті обставини, на які звертає увагу прокурор у своїй апеляції.

З урахуванням вищенаведених обставин, у відповідності до вимог, передбачених ст. 65 КК України, суд першої інстанції визнав за необхідне обрати підсудному покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених санкцією ч. 4 ст. 187 КК України.

Враховуючи викладене, призначене ОСОБА_2 покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим внаслідок м'якості, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Більш того, як передбачено ч. 2 ст. 65 цього ж Кодексу, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Між тим, апеляція прокурора не містить в собі переконливих доводів на підтвердження того, що для досягнення мети покарання ОСОБА_2 необхідно призначити більш суворе покарання і що для цього вирок суду необхідно скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає жодних підстав для задоволення апеляцій засудженого та прокурора, оскільки вони не містять в собі законних підстав для скасування вироку суду та повернення справи як на додаткове розслідування, так і на новий судовий розгляд.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України 1960 року та п. 11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

у х в а л и л а:

Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого - без задоволення.

Судді: _____________ _____________ _____________

(Новов С.О.) (Мосьондз І.А.) (Полтавцева Г.А.)

Справа № 11/796/415/2013

Категорія: ч. 4 ст. 187 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Москалюк В.М.

Доповідач - суддя Новов С.О.