Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Мосьондза І.А., Полтавцевої Г.А.,

за участю прокурора - Глиняного С.В.,

та захисника - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року суд постановив визнати і виконати на території України вирок П'ятого кримінального суду першої інстанції м. Анталії (Турецької Республіки) від 08 січня 2009 року, відносно

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

якого було визнано винним у перешкоджанні функціонуванню системи обробки даних та видаленні, зміні або пошкодженні інформації, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2-3 ст. 244 Кримінального кодексу Турецької Республіки та засуджено на 24 (двадцять чотири) роки позбавлення волі та 72 місяці судового штрафу.

Цією ж постановою, з метою співвіднесення призначеної міри покарання з покаранням, передбаченим законодавством України за вчинення аналогічних злочинів, суд першої інстанції визнав вважати ОСОБА_2 засудженим за ст. 231 та ч. 2 ст. 361-2 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю та за несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, вчинені повторно, з урахуванням вимог ст.ст. 70 і 72 КК України, - на 5(п'ять) років позбавлення волі, з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціонований збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, які є власністю винної особи (за ч. 2 ст. 361-2 КК) та до покарання у виді штрафу в розмірі 8000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 136 000 грн. на користь держави (за ст. 231 КК), яке підлягає самостійному виконанню.

У зв'язку з тим, що на момент винесення постанови, ОСОБА_2 фактично відбув строк покарання у виді п'яти років позбавлення волі, який у нього рахувався з 29.07.2007 року, суд першої інстанції звільнив останнього з-під варти в залі суду та до набрання постановою законної сили обрав відносно нього міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій просить вказану постанову змінити в частині призначення покарання у виді штрафу та, з урахуванням його майнового стану, призначити йому покарання за ст. 231 КК України у виді штрафу у розмірі 8000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 136000 грн., із розстрочкою виплати певними частинами, по 11 333 грн. 40 коп. на місяць, протягом одного року. В іншій частині постанову суду від 13 грудня 2012 року залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог щодо зміни постанови суду, засуджений ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування кримінального закону, а саме на незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню.

Як зазначає засуджений, з посиланням на ст. 53 КК України та ст. 26 КВК України, при вирішенні питання про приведення вироку П'ятого кримінального суду першої інстанції м. Анталії від 08 січня 2009 року у відповідність із законодавством України, Солом'янський районний суд м. Києва, повинен був врахувати його майновий стан та інші обставини, і з урахуванням цього призначити йому штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника засудженого, який підтримав апеляцію свого підзахисного та просив її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції та просив постанову суду залишити без змін, а апеляцію засудженого - без задоволення; провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з представлених на апеляційний розгляд матеріалів, предметом судового розгляду Солом'янського районного суду м. Києва було вирішення питання про визнання і виконання вироку П'ятого кримінального суду першої інстанції м. Анталії від 08 січня 2009 року, відносно ОСОБА_2, який висловив Україні, як державі виконання вироку, своє побажання бути переданим для подальшого відбування покарання згідно з Конвенцією про передачу засуджених осіб від 23 березня 1983 року (надалі - Конвенція).

Зазначена Конвенція передбачає дві окремі процедури визнання і виконання вироків іноземних держав: процедуру продовження виконання вироку іноземної держави (пункт «а» ч. 1 ст. 9 і ст. 10 Конвенції) та процедуру заміни вироку іноземної держави (пункт «b» ч. 1 ст. 9 і ст. 11 Конвенції).

У випадку процедури продовження виконання вироку (ст. 10 Конвенції), яку в даному випадку застосував Солом'янський районний суд м. Києва, держава виконання вироку повинна дотримуватися характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку.

Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку, ч. 2 ст. 10 Конвенції дозволяє цій державі, на основі судової постанови, співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання повинно у міру можливості відповідати покаранню, призначеному у вироці для виконання. Покарання за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

Саме з урахуванням вимог зазначеної статті Конвенції, а також вимог законодавства України, зокрема ст. 231 та ч. 2 ст. 361-2 КК України, Солом'янський районний суд м. Києва, на основі відповідної судової постанови, співвідніс призначене ОСОБА_2 покарання за вироком П'ятого кримінального суду першої інстанції м. Анталії від 08 січня 2009 року до покарання, яке передбачене законодавством України за вчинення аналогічних злочинів.

Покарання, до якого Солом'янський районний суд м. Києва визнав засудженим ОСОБА_2, на основі оскаржуваної ним постанови, в апеляції останнього фактично не оспорюється, а лише звертається увага на необхідність зміни цієї постанови з метою розстрочки виплати призначеного засудженому штрафу, з урахуванням його майнового стану.

Однак, вирішення цього питання не може бути пов'язане з тим питанням, яке було предметом розгляду Солом'янського районного суду м. Києва, оскільки вказаний суд не розглядав кримінальну справу по суті і не виносив нового вироку, а тому не мав правових підстав для вирішення тих питань, які повинні вирішуватись при постановленні вироку або при його виконанні.

Зокрема, вирішуючи питання про визнання і виконання вироку іноземної держави, суд не досліджував і не повинен був досліджувати в судовому засіданні будь-які обставини, пов'язані з призначенням засудженому покарання, у тому числі питання про його майновий стан, а тому, визнаючи його засудженим до штрафу, не розглядав і не повинен був розглядати питання про можливість розстрочки його виплати певними частками, яка передбачена ч. 4 ст. 53 КК України.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляції засудженого ОСОБА_2, якими він обґрунтовує необхідність зміни оскаржуваної постанови, слід визнати безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає законних підстав для задоволення апеляції та зміни постанови суду, оскільки за даних конкретних обставин апеляція засудженого взагалі виходить за рамки того питання, яке було предметом розгляду в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України 1960 року та п. 11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

у х в а л и л а:

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляцію засудженого - без задоволення.

Судді: _____________ _____________ _____________

(Новов С.О.) (МосьондзІ.А.) (Полтавцева Г.А.)

Справа № 11/796/482/2013

Категорія ст. 231, ч. 2 ст. 361-2 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Педенко А.М.

Доповідач - суддя Новов С.О.