АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22 - ц/796/3060/13 Головуючий у 1-й інстанції - Остапчук Т.В.

Доповідач - Соколова В.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Соколової В.В.

суддів: Усика Г.І., Нежури В.А.

при секретарі Охневській Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25.12.2012 у справі за позовом ОСОБА_2 до держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог: Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області, про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законодавчим актом, що визнаний неконституційним, мотивуючи тим, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю у м. Узин Київської області, а тому відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та на доплату до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі 1 мінімальної заробітної плати .

Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення підпункту 12, підпункту 15, пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-УІ, просить стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства України на підставі ст.ст. 1173, 1175 ЦК України завдану позивачеві матеріальну шкоду в сумі 25304,75 грн., що відповідає недоотриманій сумі пенсії та судові витрати по справі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.12.2012 в задоволенні позову ОСОБА_2 до держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи без самостійних вимог: Управління Пенсійного фонду України у м. Біла Церква Київської області, про відшкодування матеріальної шкоди - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на те, що суд безпідставно відмовив позивачу в задоволенні позову, не застосувавши аналогію закону - ст.ст. 1173-1175 ЦК України та не розглянув справу виходячи із загальних засад цивільного законодавства. Необґрунтовано зроблено висновки щодо недоведеності факту заподіяння шкоди позивачу в той час, коли в позовній заяві цілком ґрунтовно надано пояснення, не застосувавши норму ст.. 56 Конституції України. На підставі викладеного, просить рішення Печерського районного суду м. Києва скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому, в порядку ст. 305 ч. 2 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння шкоди, вини відповідача та наявність причинного зв'язку.

Колегія суддів вважає за можливе погодитись з такими висновками суду першої інстанції додатково зазначивши наступне.

Встановлено, що позивач є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, яка постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю у м. Узин Київської області.

За період з 01.01.2008 пенсія виплачувалася йому у розмірах, встановлених ст. ст. 29,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів», а після визнання їх неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008, у розмірі встановленому відповідними Постановами Кабінету Міністрів України.

З наведеного вбачається, що нормативно-правий акт яким, за твердженням позивача, завдано матеріальної шкоди був визнаний неконституційним 22.05.2008, а отже його дія була в період з 01.01.2008 по 22.05.2008. Таким чином, неправильність нарахування пенсії позивача з 22.05.2008 по теперішній час жодним чином не пов'язана з вказаним нормативно-правовим актом, так як в порядку ст. 152 Конституції України він втратив законну силу, тобто позовні вимоги за вказаний період є безпідставними.

В апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що суд першої інстанції не застосував до правовідносин сторін ст.56 Конституції України та ст. 22 ЦК України.

Положеннями ст.ст. 170,176 ЦК України передбачено, що держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

Аналіз даних правових норм свідчить про те, що як в питаннях відшкодування шкоди, так і в питаннях відшкодування збитків суд має встановити наявність заподіяної шкоди, протиправність діяння заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Саме по собі визнання неконституційним нормативно-акту не свідчить про наявність заподіяної позивачу матеріальної шкоди у визначеному ним розмірі, а інших доказів суду представлено не було.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25.12.2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді :