Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22ц/778/955/13 Головуючий у 1 інстанції: Галчанський С.В.

Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2013 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В..

Суддів: Денисенко Т.С,,

Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2012 року у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, КУ „Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня" Запорізької обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу),

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу) .

Позивач зазначав, що 01 лютого 2011 року приблизно о 7 год. 45 хв., відповідач, керуючи автомобілем ДЕУ держномер НОМЕР_1, в порушення вимог Правил дорожнього руху не здійснив своєчасних заходів до зниження швидкості, не надав перевагу в русі пішоходу ОСОБА_5 на нерегульованому пішохідному переході в районі будинку АДРЕСА_1 та скоїв наїзд на неї. В результаті ДТП ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок чого настала її тимчасова непрацездатність. КУ „Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня", де працює ОСОБА_4 було складено акт про нещасний випадок невиробничого характеру №92 від 16 лютого 2011 року. На підставі листків непрацездатності, відповідно до заяв-розрахунків ОСОБА_4 було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 4641 грн. 76 коп., починаючи з шостого дня непрацездатності. Винність відповідача у скоєні злочину підтверджена вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2011 року та ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2011 року. Посилаючись на ці обставини, просили стягнути з відповідача на їх користь в порядку регресу суму виплаченої допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 4641 грн. 76 коп.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції в порядку регресу завдану матеріальну шкоду в розмірі 4641 грн. 76 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_3, заперечення представника позивача ОСОБА_6, 3-ої особи ОСОБА_4, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права,

Як установлено судом, 01 лютого 2011 року приблизно о 7 год. 45 хв., ОСОБА_3, керуючи автомобілем ДЕУ держномер НОМЕР_1, в порушення вимог Правил дорожнього руху не здійснив своєчасних заходів до зниження швидкості, не надав перевагу в русі пішоходу ОСОБА_5 на нерегульованому пішохідному переході в районі будинку АДРЕСА_1 та скоїв наїзд на неї. Винність відповідача у скоєні злочину підтверджена вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2011 року та ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07 вересня 2011 року.

В результаті ДТП ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок чого настала її тимчасова непрацездатність. КУ „Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня", де працює ОСОБА_4 було складено акт про нещасний випадок невиробничого характеру №92 від 16 лютого 2011 року. На підставі листків непрацездатності, відповідно до заяв-розрахунків ОСОБА_4 було виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності у розмірі 4641 грн. 76 коп., починаючи з шостого дня непрацездатності.

Задовольняючи позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції про стягнення з відповідача в порядку регресу зазначену суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, що була виплачена ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив із того, що Фонд набуває права зворотної вимоги до винної особи відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Такий висновок не відповідає нормам матеріального права.

Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року та Закону України від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі - Закон).

Зазначені закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Основами також передбачено право страховика припинити виплати і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням застрахованій особі з підстав, зазначених у ст. 27 Основ, та право неналежного страховика, яким здійснено виплати застрахованій особі, звернутися до належного страховика з вимогою про відшкодування понесених ним витрат.

Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.

Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.

Ні Основи, ні Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобов'язанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров'ю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позовні вимоги Фонду соціального страхування ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст. ст. 993, 999 ЦК України, Закону та Основ Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховик за обов'язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому, а тому його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції на підставі ч.3 ст. 303, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу).

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 17 січня 2012 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення:

Відмовити у задоволенні вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі Виконавчої дирекції до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, КУ „Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня" Запорізької обласної ради про відшкодування матеріальної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: