АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2540/13 Справа № 2-1356/11 Головуючий у 1 й інстанції - Кудрявцева Т.О. Доповідач - Кіктенко Л.М.

Категорія 37

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді: Кіктенко Л.М.

Суддів: Калиновського А.Б., Ремез В.А.

при секретарі: Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, третіх осіб - Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №1, Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності та розпорядження приватизації частково недійсними, визнання балкону спільною частковою власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, третіх осіб: Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №1, Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності та розпорядження приватизації частково недійсними, визнання балкону спільною частковою власністю задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право власності на 51/100 частину квартири АДРЕСА_1, видане 4 серпня 1994 року Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів Дніпропетровської міської ради недійсним в частині права власності ОСОБА_2 на балкон площею 4,3 кв. м.

Визнано розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 2/1854-94 від 4 серпня 1994 року недійсним в частині передачі ОСОБА_2 в приватну власність балкону, загальною площею 4,3 кв. м., розташованого в квартирі АДРЕСА_1.

Визнано балкон площею 4,3 кв. м., що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_2, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_3 є власником 49/100 частки зазначеної квартири, це право набуте на підставі права на спадщину за законом від 20 жовтня 1999 року від його батька ОСОБА_4

Померлому ОСОБА_4 належало 49/200 частини на праві власності на житло, виданого Дніпропетровським міськвиконкомом 19 січня 1995 року за № 2/183-95, зареєстрованого Дніпропетровським інвентар бюро 19 січня 1995 року за № 134а-92, інші 49/200 частини належало померлому ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19 січня 1995 року.

Згідно технічного паспорту у власності ОСОБА_3 знаходиться : 2,3 - житлові кімнати, площею 30,6 кв.м.,ІІ - балкону, площею 1,0 кв. м., в загальному користуванні знаходяться : 7- кухня, 6- туалет, 1,4,5 - коридори, І - балкон, площею 4,3, кв.м, площа усієї квартири складає - жила - 59,4 кв.м., загальна - 81,3 кв. м., приведена 86,6 кв. м., з них балкони - 5,3 кв. м.. Балкон площею 1,0 кв.м, вихід якого розташований з кімнати 3, знаходиться у власності ОСОБА_3

ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 4 серпня 1994 року, виданого Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів Дніпропетровської міської ради згідно розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 2/1854-94 від 4 серпня 1994 року, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2008 року є власником 51/100 частини зазначеної квартири, яка складається з : 8,9 - житлових кімнат, житловою площею 28,8 кв. м., в тому числі - 1- кімната, площею 16,2 кв.м., 2 кімната, площею 16,2 кв.м., І- балкону, площею 4,3 кв.м., який є в загальному користуванні, відповідно до листа КП «ДМБТІ»; приміщеннями в загальному користуванні зазначені: 7- кухня, 6- туалет, коридори, площею 4,7; 2,2; 1,9 кв. м., загальною площею 8,8 кв.м., вбудована шафа, площею 2,0 кв.м, загальна площа складає 44,3 кв. м.

Вхід на балкон, площею 4,3 кв.м. знаходиться на кухні, яка знаходиться у спільному користуванні власників квартири.

Відповідно до документів наданих Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, для здійснення приватизації ОСОБА_2 надана довідка КЖЕП від 22 липня 1994 року в графі «Наявність лоджій, балкону, тераси ат їх площа» зазначені балкон площею 4,3 кв. м. на ім'я ОСОБА_2, балкон площе. 1,0 кв.м., на ім'я ОСОБА_4

Як убачається із матеріалів справи позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, третіх осіб: Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №1, Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності та розпорядження приватизації частково недійсними, визнання балкону спільною частковою власністю.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції помилково посилався на ст.,ст. 319,2321,328,386,203,358, 382 ЦК України, чинного з 1 січня 2004 року, не звернувши належної уваги на те, що спірні правовідносини виникли на час приватизації-на 1994 рік і в той час вказаний цивільний кодекс України не діяв, чим порушив норми матеріального права.

Правові основи приватизації державного житла встановлено Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно із положенням ст. 1 зазначеного закону приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. ( Частина перша статті 1 в редакції Закону N 40/97-ВР від 05.02.97 , яка діяла на той час).

Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.

Договір приватизації оформлюється шляхом певних дій осіб - учасників приватизації, а саме фізичної особи, яка звертається з заявою про приватизацію, та органу приватизації, який видає відповідне розпорядження про приватизацію протягом місяця з часу надходження такої заяви з наступною видачею свідоцтва про право власності.

Реєстрація такого договору законодавством, яке діяло на той час, передбачена не була.

Крім того, відповідно до ст. 8 зазначеного закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Отже, право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщені, а тому окремої передачі приватизованого житла власнику законодавство не передбачає, оскільки житло фактично знаходиться у володінні власника постійно.

За змістом законодавства про приватизацію, право власності на приватизоване житло виникає у осіб, які звернулись з відповідної заявою до органу приватизації з часу прийняття рішення про таку приватизацію, а якщо орган приватизації пропустив встановлені ч.3 ст. 8 зазначеного закону строки, з часу закінчення такого строку, оскільки п. 10 ст. 8 зазначеного закону встановлено заборону органам приватизації відмовляти мешканцям квартир у приватизації займаного ними житла.

Крім того, за змістом п.13. Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 N 396 приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (далі-орган приватизації).

Отже, органом приватизації державного житлового фонду, який знаходиться у веденні державних підприємств є ці державні підприємства.

Орган приватизації, у разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, оформляє відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах чи готує проект рішення органу місцевого самоврядування щодо жилих приміщень у гуртожитках.( п. 21 зазначеного Положення).

На підставі розпорядження органу приватизації (щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах), рішення органу місцевого самоврядування (щодо жилих приміщень у гуртожитках) орган приватизації готує та/або замовляє в бюро технічної інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 N 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за N 582/5773, технічний паспорт на квартиру, жиле приміщення в гуртожитку, а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на домоволодіння і відповідно до пункту 6.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за N 157/6445, свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності ( п. 22).

Правовстановлюючим документом на право власності на житло є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації, яким є державне підприємство, і право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію, або закінчення строку на прийняття такого рішення.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна;викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.

Отже, право власності відповідача може бути припиненим лише встановленим законом способом при наявності для того законних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача та визнавши частково недійсним свідоцтво про право власності на 51/100 частину квартири АДРЕСА_1, видане 4 серпня 1994 року Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів Дніпропетровської міської ради недійсним в частині права власності ОСОБА_2 на балкон площею 4,3 кв. м. та визнавши розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 2/1854-94 від 4 серпня 1994 року недійсним в частині передачі ОСОБА_2 в приватну власність балкону, загальною площею 4,3 кв. м., розташованого в квартирі АДРЕСА_1,визнавши балкон площею 4,3 кв. м., що знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, суд не звернув належної уваги на те, що діючим законодавством не передбачено визнання частково недійсним свідоцтва на приватизацію житла.

У зв*язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва про право власності та розпорядження приватизації частково недійсними, визнання балкону спільною частковою власністю.

Керуючись ст.,ст.209,303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 грудня 2012 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, третіх осіб: Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №1, Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання свідоцтва про право власності та розпорядження приватизації частково недійсними, визнання балкону спільною частковою власністю відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: