14.02.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
права №22ц-797/369/2013 р. Головуючий
в першій інстанції Гаркуша О.М.
Доповідач апеляційної
інстанції Клочко В.П.
Категорія 23
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Севастополя у складі:
головуючого судді - Клочка В.П.,
суддів - Єфімової В.О., Сундукова В.М.,
при секретарі: - Наталевичі Д.І.
за участю: - позивача ОСОБА_4, представника відповідача Сушкової Д.М., представника третьої особи ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання угоди недійсною, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати договір оренди нерухомого майна від 29.03.2010 р. №59-08, укладений між ФКМ СМР та ОСОБА_7 недійсним.
Вимоги мотивовані тим, що 29.03.2010 року ОСОБА_7, дружина позивача, без його згоди уклала з ФКМ СМР нотаріально-посвідчений договір оренди нерухомого майна, а саме: вбудованого нежитлового приміщення, загальною площею 25,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що позивач був проти укладення цього договору та згоди на його укладення не надавав, а грошові кошти по сплаті оренди є сумісної власністю подружжя, вважає, що договір є недійсним.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду від 24 вересня 2012 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, заслухавши осіб, що з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленюю з наступних підстав.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що договір про оренду нерухомого майна було укладено у 2008 році, тобто до реєстрації шлюбу з позивачем, а у 2010 році було підписано нову редакцію цього договору. Тобто права та обов`язки за зазначеним договором були набуті до шлюбу, а отже є особистою приватною власністю. Крім того ОСОБА_7 при укладенні спірного договору діяла у якості фізичної особи-підприємця, а отже її майно не є об`єктом загальної сумісної власності подружжя.
З данними висновками погоджується колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, що 22.05.2008 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, у особі голови Фролова С.А. та приватним підприємцем ОСОБА_10 було укладено договір №59-08 про оренду нерухомого майна, а саме: вбудовані нежитлові приміщення, що розташовані у підвальному поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору до 23.04.2013 року (а.с. 29-30).
18.09.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було укладено шлюб (а.с.6).
29.03.2010 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, у особі голови Фролова С.А. та приватним підприємцем ОСОБА_7 було укладено договір №59-08 про оренду нерухомого майна, який відповідно до п.9.4 зазначеного договору є новою редакцією договору оренди від 22 травня 2008 року № 59-08 (а.с.26-28).
Відповідно до ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Колегія суддів підтримує доводи суду першої інстанції, що посилання позивача на ст. 65 СК України є безпідставним.
Згідно з ст.65 Сімейного Кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів,які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 з 2003 року є фізичною особою-підприємцем . При укладенні спірного договору оренди ОСОБА_7 діяла як фізична особа-підприємець - самостійний суб`єкт господарювання. Ціль оренди майна - розміщення офісу для надання юридичних послуг, тобто здійснення приватним підприємцем ОСОБА_11 своєї господарської діяльності.
Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відповідно до положень статей 57, 61 СК ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Таким чином, укладення спірного договору приватним підприємцем не зачіпає права та інтереси її супруга та згода на укладення такого договору не потребується. Усі права, обов`язки та відповідальність за спірним договором несе самостійно фізична особа-підприємець ОСОБА_7
Крім того, договір №59-08 про оренду нерухомого майна було укладено 22.05.2008 року, шлюб між сторонами було укладено 18.09.2008 року, тобто правовідносини виникли до реєстрації шлюбу між сторонами. Договір від 29.03.2010 року фактично є новою редакцією договору оренди від 22.05.2008 року. Обидва договори мають номер 59-08, укладені на підставі рішення міської комісії по оренді комунальної власності - конкурсної комісії, та наказу Фонду комунального майна СМР №468 від 23.04.2008 року.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення даного питання.
Отже, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору судом з'ясовані всі обставини справи, рішення суду відповідає вимогам закону, підстав для його скасування колегія не знаходить, а тому відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: В.П.Клочко
Судді: В.О.Єфімова
В.М. Сундуков