Справа № 1006/5128/12 Головуючий у І інстанції Стасенко
Провадження № 11/780/179/13 Доповідач у 2 інстанції Бех М.О.
Категорія 51 28.02.2013
УХВАЛА
Іменем України
27 лютого 2013 року Апеляційний суд Київської області в складі:
Головуючого - судді - Бех М.О.
суддів - Дриги А.М., Рудніченко О.М.,
з участю прокурора - Скрипки І.М., засудженого - ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - Соколовського В.В. на вирок Бородянського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року, яким:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, не працюючий, не одружений, має на утриманні малолітню дитину, з вищою освітою, житель АДРЕСА_1, раніше не судимий, -
засуджений за ч.2 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 5 років позбавлення волі;
за ч.1 ст.317 КК України на 3 роки позбавлення волі;
за ч.1 ст.310 КК України на 4 місяці арешту.
На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді 5-ти років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України, засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
За вироком суду, ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що в квітні 2012 року, на заплаві річки Здвиж, поблизу с. Соснівка Іванківського району Київської області, діючи умисно, посіяв насіння коноплі та протягом квітня-серпня 2012 року незаконно вирощував, а саме знищував бур'ян, підживлював добривом, невстановлену кількість рослин коноплі, частину з яких в серпні 2012 року зірвав, а 12 рослин, які відносяться до рослин роду коноплі, 28 вересня 2012 року були вилучені працівниками міліції.
В серпні 2012 року, ОСОБА_2, перевіз зірвані ним поблизу с. Соснівка Іванківського району Київської області рослини коноплі за місцем проживання - до квартири АДРЕСА_1, де висушив їх, частину подрібнив через сито та одержаний особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, вагою в перерахунку на суху речовину 1344 г, зберігав з метою подальшого збуту до 26 вересня 2012 року.
30 серпня 2012 року, приблизно о 20-й годині, в АДРЕСА_1, ОСОБА_2 збув, а саме продав особі на прізвище ОСОБА_4 за 50 грн. подрібнену речовину рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, вагою в перерахунку на суху речовину 4,80 г.
26 вересня 2012 року, приблизно о 13-й годині, в смт. Бородянка Київської області, ОСОБА_2 надав приміщення, а саме балкон власної квартири АДРЕСА_1, для вживання наркотичного засобу - канабісу ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які вживали наркотичний засіб за допомогою пристрою для куріння.
26 вересня 2012 року, приблизно о 14 годині 30 хвилин, в АДРЕСА_1, ОСОБА_2 збув, а саме продав особі на прізвище ОСОБА_4 за 50 грн. подрібнену речовину рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, вагою в перерахунку на суху речовину 3,10 г.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду щодо ОСОБА_2 скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості та постановити новий вирок, яким призначити засудженому, відповідно до вимог ст.70 КК України, остаточне покарання у виді 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На думку прокурора при призначенні засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.2 ст.307 КК України, суд не в повній мірі врахував обставини справи, характер та ступінь тяжкості вчинених злочинів та дані про особу засудженого.
Крім того, апелянт вказує, що суд не призначаючи додаткового покарання у виді конфіскації майна, що передбачено санкцією ч.2 ст.307 КК України, не навів у вироку мотиви прийнятого рішення.
Прокурор посилається і на те, що суд, при прийнятті рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, не обґрунтував належним чином висновок про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування покарання реально.
Заслухавши суть вироку, повідомлення ким і в якому обсязі він оскаржується, з'ясувавши думку прокурора, яка підтримала апеляцію про призначення засудженому більш суворого покарання, з»ясувавши думку засудженого ОСОБА_2, який в поясненнях, дебатах та в останньому слові вказував на безпідставність апеляції та обґрунтованість вироку, просив не направляти його для відбування покарання у виді позбавлення волі, дати йому шанс виправитися, займатися вихованням дитини, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вироку.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як вбачається з вироку судом, при призначенні покарання, враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, взято до уваги дані про особу засудженого, зокрема те, що ОСОБА_2 раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, 2007 року народження, характеризується задовільно, у вчиненні злочинів щиро розкаявся, активно сприяв їх розкриттю, є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, добровільно пройшов курс лікування від наркоманії.
Покарання ОСОБА_2 за ч.1 ст.310 та ч.1 ст.317 КК України призначене в межах санкцій відповідних норм кримінального закону.
Призначаючи покарання винному за ч.2 ст.307 КК України суд, як вбачається з вироку, крім вищенаведених обставин, що пом'якшують покарання, врахував невеликий розмір збутого наркотичного засобу (7,9 грамів канабісу), як обставину, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину і прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_2 за цей злочин покарання нижчого, ніж передбачене санкцією зазначеної норми кримінального закону.
Виходячи із обставин вчинення злочинів, даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують покарання, відсутності обставин, що його обтяжує, колегія суддів вважає рішення суду про призначення засудженому ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.310 КК України у виді 4-х місяців арешту; за ч.1 ст.317 КК України у виді 3-х років позбавлення волі та за ч.2 ст.307 КК України, із застосуванням ст..69 КК України, у виді 5-ти років позбавлення волі, за своїми видами та розмірами такими, що відповідають тяжкості цих злочинів та особі засудженого і є достатніми для виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Також колегія суддів вважає вірним застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, при призначенні покарання за сукупністю злочинів.
З огляду на наведене апеляція в частині, де йдеться про м»якість призначеного Глобі
О.М. покарання, визнаватися обґрунтованою не може і задоволенню не підлягає.
Не ґрунтується на законі та матеріалах кримінальної справи і апеляція в тій частині, що при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, судом невірно застосовано кримінальний закон.
За змістом ст.75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується, якщо суд при призначенні покарання на строк не більше п'яти років позбавлення волі, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як вбачається з вироку, судом, зазначені вимоги закону дотримані.
Вирішуючи питання про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, суд взяв до уваги та навів у вироку ті обставини, з якими кримінальний закон пов'язує можливість прийняття такого рішення.
Так, враховуючи, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину, має на утриманні малолітню дитину, суд прийшов до обгрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Беручи до уваги дані про особу засудженого, зокрема, його щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, задовільної характеристики за місцем проживання, та тієї обставини, що він злочини скоїв вперше, висновок суду першої інстанції, про можливість виправлення і перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства слід вважати обґрунтованим.
За змістом п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р., №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується і посилання на ст. 69 КК України не потрібно.
Таким чином твердження апелянта про неправильне застосування судом кримінального закону при звільненні ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням та не наведення у вироку мотивів прийнятого рішення щодо незастосування додаткового покарання, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, і в зв'язку з цим необхідністю скасування вироку, обґрунтованими визнаватися не можуть і задоволенню не підлягають.
В апеляції прокурор, не навів таких обставин, які б переконливо свідчили про неправильне призначення судом покарання за кожен із злочинів, призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, необґрунтоване застосування ст..69 КК України при призначенні покарання за тяжкий злочин та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, а тому поставлене ним питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_2 та необхідності постановлення нового вироку судом апеляційної інстанції задоволеним бути не може.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України (1960 року), апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - Соколовського В.В. залишити без задоволення, а вирок Бородянського районного суду Київської області від 29 листопада 2012 року, щодо ОСОБА_2 -залишити без змін.
Головуючий - підпис
Судді - підпис
З оригіналом звірено - суддя М.О.Бех