ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 листопада 2006 р.

№ 38/28

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Панової І.Ю., –головуючого

Катеринчук Л.Й.,

Хандуріна М.І.

розглянувши касаційну скаргу

АКБ “Прем’єрбанк”

на рішення та на постанову

господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006

у справі господарського суду

№  38/28 Дніпропетровської області

за позовом

АКБ “Прем’єрбанк”

до	Дніпропетровського обласного дочірнього підприємства ДАК “Хліб України ”

про	стягнення коштів , набутих без достатніх правових підстав в сумі 411435,62грн.

за участю представників сторін:

від АКБ “Прем’єрбанк” -  Федоров М.О.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006 у справі № 38/28 (суддя Бишевська Н.А.) в задоволенні позову АКБ “Прем’єрбанк” до Дніпропетровського обласного дочірнього підприємства ДАК “Хліб України ” про стягнення коштів , набутих без достатніх правових підстав в сумі 411435,62грн.  відмовлено.

          Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі № 38/28 (судді: Л.В. Чоха, В.Г. Головко, О.В. Чус ) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006 у справі № 38/28 залишено без змін.

          Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями АКБ “Прем’єрбанк” звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України,  в  якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 у справі № 38/28  , та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача  411 435,62 грн.

              Касаційна скарга мотивована тим, що  судом першої інстанції порушені вимоги матеріального права, а саме не застосовані ст.ст.179,180,181  Господарського  кодексу України а також невірно застосовані ст.ст. 638,640,642 ЦК України.

              Суд апеляційної інстанції, прийняв постанову в порушення вимог ст.43 ГПК  України , при прийнятті постанови,  суд апеляційної інстанції  не застосував норми ст.11,509,1212 ЦК України , які підлягали застосуванню, фактично  одержання  відповідачем на свій рахунок комісії за користування грошовими коштами по покритому акредитиву в сумі 411435 грн. 62 коп. свідчить про набуття відповідачем  майна без достатньої правової підстави і обумовлює  застосування  судом ст.ст. 11,509,1212 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або  зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатніх правових підстав, ( безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

          Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 ЦК України , у даному випадку підстави, зазначені у ст.11 ЦК України відсутні.     

Колегія судів Вищого господарського суду України ,  переглянувши в касаційному порядку рішення  та постанову судів попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої  та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга   підлягає задоволенню частково, виходячи з  такого:

- як встановлено судами попередніх інстанцій, між Дніпропетровським обласним дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України” та фірмою „Rital Limited” (Лондон) укладений контракт № 05/12-03 від 05.02.2003 на поставку пшениці продовольчої м’яких сортів в кількості 350000 тон на загальну суму 52465000 доларів США. Згідно розділу 3 контракту на відповідний об’єм був відкритий акредитив. Форма оплати –безвідкладний документарний трансферабельний акредитив. Згідно контракту банк –емітент та банк –бенефіцієр співпадають в особі акціонерного комерційного банку „Прем’єрбанк”. Загальна кількість товару, яка підлягала поставці в першій партії складала 15000 тон на суму 1925250 доларів США.

Між акціонерним комерційним банком  „Прем’єрбанк” та дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України” був укладений договір № 1512.009.1/2  від 24.12.2003  про відкриття документарного акредитиву.

Відповідно до пункту  1 цього договору,  акціонерний комерційний банк  „Прем’єрбанк” за наказом підприємства відкриває безвідкладний документарний трансферабельний акредитив на користь фірми „Rital Limited” у сумі 1925250 доларів США + (- 5%) на умовах викладених підприємством у заяві від 24.12.2003р, що є невід’ємною частиною договору. Пунктом 2 договору передбачено, що акредитив відкривається з наданням фінансового покриття підприємством банку. Підприємство надає в банк на момент покриття акредитиву фінансове покриття в сумі  11398298 грн. Строк дії акредитиву -  90 днів. Кошти для покриття акредитиву відповідач отримав від позивача на підставі кредитного договору № 82 від 24.12.2003р., АКБ “ Прем'єрбанк”  було  відкрито кредитну лінію у сумі 128622098 грн.

 Платіжним дорученням № 5 від 23.12.2003р. кредит в сумі  11398298 грн. було перераховано з кредитного рахунку № 20628001005095 на рахунок покриття по акредитиву № 26020001005095. 30.12.2003р. відповідач переказав грошові кошти у повній сумі рахунку покриття акредитиву №  26020001005095 на рахунок № 1919300700002.

           У січні 2006 року АКБ “ Прем'єрбанк” звернувся з позовом до Дніпропетровського обласного дочірнього підприємства “ Державної акціонерної компанії “ Хліб України” на підставі ст.ст.1212 ЦК України  про стягнення 411435 грн. 62 коп. , набутих без достатніх правових підстав, позовна заява  мотивована тим, що 26.04.04. позивач меморіальним ордером № 47-1 зробив неналежний переказ на поточний рахунок відповідача в АКБ “ Прем'єрбанк” , уплативши комісію за користування грошовими  коштами по покритому акредитиву у сумі 411435 грн. 62 коп.  умовами договору № 1512.0091/2 від 24.12.2003 не було передбачено виплату на користь відповідача комісії за користування грошовими коштами по покритому акредитиву.  

     Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові акти попередніх інстанцій винесені при неповному з'ясуванні усіх обставин , які мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного:

          - рішенням господарського суду  Дніпропетровської області від 23.03.2006 у справі № 38/28 встановлено, що 23.04.2004 ДО ДПДАК “ Хліб України” направлено лист Банку ( вих.№ 01/203), згідно якого підприємство запропонувало в зв'язку з використанням Банком коштів покриття по акредитиву, відкритому Підприємством в АКБ “ Прем'єрбанк” відповідно до вищевказаного договору , розглянути можливість оплати останнім комісії Підприємству.

-          26.04.04. за меморіальним ордером № 47-1 Банк перерахував Підприємству 411435,62 грн. з призначенням платежу “ Комісія за користування грошових коштів по покритому акредитиву № 1512.009 зг. Розпорядження 26.04.2004”.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що  згідно ч.2 ст.638 ЦК України  договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір ( оферти) і прийняття пропозиції ( акцепту) другою стороною , ст.640 ЦК України встановлює, що договір є укладеним з моменту одержання особою,  яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна  або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Згідно з ч.2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору ( відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання  укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

     Судом першої інстанції встановлено, що дії банку по перерахуванню відповідачу спірної суми свідчать про згоду позивача з пропозицією підприємства.

Доказів, як б свідчили про вчинення позивачем дій, передбачених ч.3, ст.642 ЦК України суду не надано.

    Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій не надана оцінка змісту  листа відповідача на адресу позивача  з проханням  розглянути можливість оплати банком комісії підприємству –відповідачу від 23.04.2004 № 01/203,  чи вказані взагалі відповідачем у листі –пропозиції, конкретні  умови договору,  у розумінні ч.2 ст.642 ЦК України, відповідно до яких особа, яка отримала пропозицію вчинила дії, чи вказана у листі відповідна сума грошей, яка підлягає сплаті.    

        Відповідно до вимог ч.7 ст.179 Господарського кодексу України  господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, в зв'язку з чим судами попередніх інстанцій не надана оцінка, чи є укладеним між сторонами договір про оплату банком комісії підприємству – відповідачу , виходячи з вимог Цивільного кодексу України,   Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів щодо даного виду господарського договору, істотних умов даного виду договору.   

          Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд, керуючись законом, всебічно, повно і об'єктивно розглядає в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.

Згідно з ст. 47 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові акти попередніх інстанцій винесені з порушенням вимог ст.43 ГПК України при неповному з’ясуванні фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Вищенаведене свідчить про неповноту дослідження господарським судом апеляційної інстанції обставин справи, що мають суттєве значення для розгляду справи.

Положеннями ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1117, 1119  -  11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу АКБ “Прем’єрбанк” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2006  у справі № 38/28  скасувати.

Справу передати господарському суду Дніпропетровської області   на новий розгляд.

Головуючий                                                                           І.Ю. Панова

Судді                                                                                           Л.Й. Катеринчук

          М.І. Хандурін