ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 лютого 2013 р. Справа № 802/489/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до: управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області

про: визнання протиправними дії

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач, ФОП ОСОБА_1) із адміністративним позовом до управління Пенсійного фону України у м. Ладижин Вінницької області (далі - відповідач, ПФУ у м. Ладижин) про визнання протиправними дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії УПФ України у м. Ладижині щодо прийняття повідомлення - розрахунку є протиправними, оскільки порушують ч. 2 ст. 19 Конституції України і положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції Закону України від 07.07.2011 року №3609-ІУ), відповідно до яких фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

З наведених підстав, позивач просив визнати протиправним дії відповідача щодо зобов'язання позивача здійснити доплату до мінімального страхового внеску та визнати нечинним повідомлення-розрахунок від 14.12.2012року, прийнятим УПФ України у м. Ладижин за 2012 року на загальну суму 2 316,57 грн.

В судове засідання позивач не з'явився, на адресу суду надіслав заяву за вх. №3810 від 18.02.2013 року про розгляд адміністративної справи без його участі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, на адресу суду надійшли заява за вх.№3949 від 19.02.2013 року про розгляд справи без участі представника та заперечення за вх. №3950 від 19.02.2012 року відповідно до яких, відповідач просить суд відмовити у задоволені адміністративного позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 15.08.2001 року виконавчим комітетом Ладижинської міської ради Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_2 про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (а.с.13), крім того є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку НОМЕР_1 від 23.01.2012 року ( а.с.14).

Згідно довідки управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин №62 від 18.01.2013 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Ладижин і отримує пенсію по віку з 29.06.2012 року. Пенсія призначена зі знижкою пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.12).

14.12.2012 року управління Пенсійного фону України у м. Ладижин Вінницької області винесло повідомлення -розрахунок, яким ФОП ОСОБА_1 необхідно здійснити доплату до мінімального страхового внеску за липень - грудень 2012 року у розмірі 2 316,57 грн. (а.с.16).

Визначаючись, щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09.07.2003р. № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є застрахованими особами.

Зазначені особи є страхувальниками та платниками страхових внесків до Пенсійного фонду, у відповідності до п. 5 ст. 14, ч. 1 ст. 15 Закону .

Статтею 1 Закону визначено поняття "пенсія", зокрема це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Положення ч.1. ст. 36 Закону передбачають, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Тобто, нормами зазначеного Закону встановлено загальне правило набуття (призначення) пенсії .

З матеріалів адміністративної справи видно, що довідкою УПФУ у м. Ладижин від 18.01.2013 року підтверджено, що ОСОБА_1 з 29.06.2012р. призначено пенсію за віком, згідно ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відтак, на позивача розповсюджуються норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796 від 28.02.1991р. (надалі - Закон №796).

Статтею 55 Закону №796 передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Як вбачається із наведених норм, законодавець підкреслив, що пенсійний вік для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи зменшується.

Так, згідно свідоцтва НОМЕР_1 позивач являється платником єдиного податку, а з 01.01.2012р. перебуває на спрощеній системі оподаткування зі ставкою єдиного податку 10% (перша група).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464 від 08.07.2010р. (Закон України №2464), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

З 06.08.2011р. набула чинності ч.4 ст.4 Закону України №2464, згідно якої особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення ч.4.ст.4 Закону №2464, оскільки позивач не досяг 60-річного віку, тому що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску виключно всіх пенсіонерів за віком. Також, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, що обрав спрощену систему оподаткування та є пенсіонером за віком, здійснити доплату до мінімального страхового внеску за 2012 рік (липень-грудень 2012 року) в сумі 2 316 грн. 57 коп. згідно повідомлення - розрахунка від 14.12.2012 року.

Щодо позовних вимог про визнання нечинними повідомлення - розрахунка від 14.12.2012р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з нормами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, ці рішення дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Так як наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з діями чи рішеннями контролюючого органу, рішення про визнання протиправним та скасування повідомлення-розрахунку, яке надіслане УПФ України у м. Ладижин ФОП ОСОБА_1 не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, оскільки таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішення контролюючого органу, яким визначено суму зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій. Однак, повідомлення-розрахунок не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а носить лише інформаційний характер.

Відповідно до Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів" № 02-5/35 від 26.01.2000р. (з наступними змінами та доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших суб'єктів.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що повідомлення-розрахунок не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки в ньому не реалізується компетенція його видавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Частина 2 цієї ж статті передбачає, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. А частиною 4 даної статті визначено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.

З аналізу наведеної норми можна дійти висновку, що вимога про сплату недоїмки є рішенням суб'єкта владних повноваження, а тому може бути оскаржена як до органу Пенсійного фонду вищого рівня так і в судовому порядку.

Отже, суд приходить до висновку, що повідомлення-розрахунок від 14.12.2012р. є джерелом інформації про сплату мінімального страхового внеску за 2012рік позивачем, а у разі несплати йому буде надіслана вимога про сплату боргу.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичні мотиви позовних вимог в описаній частині, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання нечинним повідомлення - розрахунку від 14.12.2012року, прийнятого УПФУ у м. Ладижин задоволенню не підлягають.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність вчинюваних дій, відтак частково позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області, щодо зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, що обрав спрощену систему оподаткування та є пенсіонером за віком, здійснити доплату до мінімального страхового внеску за 2012 рік (липень-грудень 2012 року) в сумі 2 316 грн. 57 коп. згідно повідомлень розрахунків від 14.12.2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 16 грн. 10 коп., сплаченого згідно квитанції № 102354.715.1 від 23.01.2013р., шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Управління Пенсійного фонду України у м. Ладижин Вінницької області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна