УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ             УКРАЇНИ

22 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді Мартинової К.П.,

суддів Доценко Л.І., Оверіної О.В ,

за участю секретаря Карпової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на  рішення Київського районного суду   м. Одеси від 31 серпня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2006 р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, посилаючись на те, що 14.04.2003 р. та 19.08.2004 р. між ним та відповідачем було укладено два договори позики на суми 15000 доларів США та 517 679,88 гривень.

За умовами договорів відповідач ОСОБА_2 зобов"язався повернути позивачу позику та сплатити 3% за кожен місяць користування коштами. Позивач вказав, що терміном виконання зобов"язань за цими договорами позики було визначено відповідно 01.01.2004 р. та 01.01.2005 р., про що відповідач надав розписку, яку особисто підписав.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням про повернення боргу, але відповідач надавав лише обіцянки та посилався на різні причини. Позивач просив суд стягнути на його користь із відповідача у якості заборгованості за договором позики та відсотками кошти у сумі 941 152,08 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача визнав факти укладення між позивачем та відповідачем договорів позики та власноручного написання відповідачем розписок від 14.04.2003 р. та 19.08.2004 р. на суму 15 000 доларів США та 517 679, 88 грн., але посилався на те, що гроші за вказаними розписками фактично не передавалися, а передавався лише товар, що був предметом господарських правовідносин між позивачем та відповідачем.

Рішенням суду від 31 серпня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики і відсотками у загальному розмірі 941 152, 08 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, тому що воно постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права і позовну заяву про стягнення боргу залишити без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни,  якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з    додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 суму позики та три проценти від простроченої суми, районний суд виходив з того, що між сторони виникли договірні зобов"язання, тобто між ними були укладені два договори позики, відповідно до яких відповідач взяв в борг у позивача 15000 доларів США та 517679,88 грн. які зобов"зався повернути у визначений строк, на умовах щомісячної виплати трьох процентів від суми боргу до повного виконання зобов"язань.

Справа  № 22-5871/2006р. Головуючий в І інстанції Бойко А.В. Доповідач суддя Мартинова К.П.

Оскільки відповідач не виконав свої зобов"язання по цим договорам, то з нього стягнуто суму позики по договору позики від 14.04.2003 року 75750 грн. та три проценти від простроченої суми з 01.01.2004 року: 2272,5 х ЗО міс.= 68175 грн.; суму позики по договору позики від 19.08.2004 року 517679,88 грн. та три проценти від простроченої суми з 01.01.2005 року: 15530.4 х 18 міс.= 279547,2 грн., як було визначено договорами.

Колегія суддів вважає, що, розглядаючи спір, районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено матеріалами справи підтверджено, що 14.04.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 суму в кредит в розмірі 15000 доларів США на умовах виплати отриманої суми до 01.01.2004 року

з щомісячною виплатою комісійних у розмірі 3%, про що ним була складена письмова розписка / а.с. 8/.                  

19.08.2004 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошову суму в кредит у розмірі 517679,88 грн. на умовах щомісячної виплати комісійних в розмірі 3% від суми боргу та с повною виплатою боргу до 01.01.2006 року, про що дав письмову розписку /а.с. 7/.

Вказані договори позики укладені в письмові формі, згідно зі ст. 1047 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/ або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У вказаних договорах при їх укладенні сторони визначили розмір і порядок одержання процентів, що відображено в розписках, згідно зі ст. 1048 ЦК України, в якій вказано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок' одержання процентів встановлюється договором і виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику / грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками/ у строк та в порядку, що встановлені договором.

Взяті на себе зобов"язання по укладеним договорам ОСОБА_2 не виконані в установлені строки, як того вимагає ст. 526 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов"язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто боржник на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за двома договорами позики в розмірі 941152 грн., тому що умови виплати були встановлені договором.

Доводи апелянта про безгрошовість договорів позики являються безпідставними. Відповідач не надав суду доказів того, що замість грошової суми ним був отриманий від позивача товар для здійснення підприємницької діяльності. В розписках від 14.04.2003 року та від 19.08.2004 року вказано, що відповідач отримав від позивача грошові кошти, а не речі. Розписки написані та підписані відповідачем особисто, добровільно, без насильства та обману з боку позивача. Тому районний суд розглянув цивільну справі відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313,314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2006 року залишити  без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.