Справа №0907/2-3569/2011
Провадження №22ц/779/433/2013
Категорія 46
Головуючий у 1 інстанції Бойчук О.В.
Суддя-доповідач Шалаута Г.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2013 року м.Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді: Шалаути Г.І.,
суддів: Девляшевського В.А., Ковалюка Я.Ю.,
секретаря: Турів О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна набутого під час шлюбу - квартири та визнання права власності на ? частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2012 року, -
встановила:
В червні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про розподіл квартири АДРЕСА_1, яка ними придбана в шлюбі. Позов мотивував тим, що перебував в шлюбі з відповідачкою з 1975 року, який розірвано в органах РАЦСу 2002 році. З позовом про розподіл квартири раніше не міг звернутися в суд, тому що спірна квартира без його згоди ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 в 1997 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.05.2002 року факт придбання ними спірної квартири в шлюбі встановлений та визнано недійсним договір купівлі продажу зазначеної квартири, укладений 19.06.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 В частині вимоги йому про визнання права власності на ? цієї квартири відмовлено з тих підстав, що він як один із подружжя і так є співвласником цієї квартири. Оскільки спірна квартира була зареєстрована в Івано-Франківському МБТІ за ОСОБА_4до 30.03.2010 року, то він не міг подати позов про розподіл квартири. Просив позов задовольнити.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2012 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено з мотивів, що спірна квартира не може бути поділена між двома співвласниками, оскільки обом сторонам не можливо виділити ізольовані житлові та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися ними як окремі квартири або які можна було б переобладнати в такі квартири, а позову про встановлення порядку користування не заявлено.
На зазначене рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.
Сторони, що беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно змісту ч.2 ст.305 ЦПК України не є перешкодою апеляційного розгляду.
Апелянт подав до суду клопотання, в якому просить розглянути справу у його відсутності, апеляційної скаргу підтримує.
Відповідач подала заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що рішення Івано-Франківського міського суду від 15.05.2002 року нею виконано повністю шляхом повернення ОСОБА_4 суми ринкової вартості спірної квартири, вказаної у рішенні, а ОСОБА_2 в судовому порядку вона відшкодувала належну йому половину спірної квартири, що підтверджується долученими до заперечення рішеннями судів, тому позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін, що беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з рекомендацій п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" про те, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі у тому випадку, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Оскільки позивач не з'являвся в судове засідання, не ставив клопотань про призначення експертизи та проведення такої за його рахунок щодо можливого розподілу квартири, не заявляв позову про встановлення порядку користування квартирою, згода будь-кого із сторін на присудження йому грошової компенсації взамін належної йому частки у квартирі відсутня та суд з врахуванням цих обставин відмовив йому в позові про поділ квартири.
З таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, колегією суддів з'ясовано, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.05.2002 року(а.с.4), встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 купила ОСОБА_3 у 1991 році під час перебування у шлюбі з позивачем, який розірвано в судовому порядку у 2001 році, а тому вона є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як подружжя.
Даним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 19.06.1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 як такий, що укладений без згоди другого з подружжя - ОСОБА_2
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч.1, 2 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішени судом.
Згідно роз'яснення ,висловленого в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", на яке зіслався суд у своїх висновках, квартира, яка є спільною сумісною власністю, на вимогу одного з подружжя підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири, а в протилежному випадку може бути встановлено порядок користування окремими приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов, а оскільки позивачем не представлено доказів про можливість такого поділу і не заявлено іншого позову, то в позові відмовив.
Однак, такий висновок є поспішним, зроблений судом без врахування роз'ясненнь, викладених в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", про те , що вирішуючи питання про поділ майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Не врахувавши цього роз'яснення суд першої інстанції відмовив у позові, тим самим порушивши права та інтереси ОСОБА_2
Таким чином, суд допустив порушення норм матеріального права не застосував зазначених вище роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо питань, які є предметом даного спору, що є обов'язковим для судів при вирішенні справ.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким визнати ідеальні частки подружжя в цій квартирі без його реального поділу і залишити її у їх спільній частковій власності.
Щодо вимоги про визнання за позивачем права особистої власності на ? частку квартири, то в задоволенні такої слід відмовити, оскільки спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності сторін як подружжя, що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду від суду від 15.05.2002 року.
Відповідно до ст.309 ЦПК України однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст.69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, керуючись п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" та ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2012 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання за ним права приватної власності на половину квартири задовольнити частково.
Визнати ідеальні частки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 рівними без реального розподілу квартири як майна подружжя. Залишити вказану квартиру у їх спільній частковій власності з часткою ОСОБА_2 - ? та ОСОБА_3 - ?.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 229 грн. 40 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Судді Г.І.Шалаута
В.А.Девляшевський
Я.Ю.Ковалюк