Апеляційний суд міста Києва
1[1]
У Х В А Л А
Іменем України
31 січня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді Новова С.О.,
суддів: Корнієнко Т.Ю., Полтавцевої Г.А.,
при секретарі - Єрьоміні О.О.,
за участю прокурора - Тертичного О.А.,
потерпілих: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її представника
ОСОБА_3,
захисника - ОСОБА_4
та засудженого - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року,
ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Цим же вироком суд повністю задовольнив цивільні позови потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та стягнув з ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_2 по 34252,50 грн. та 2550,00 грн. кожному, в рахунок відшкодування спричиненої відповідно матеріальної та моральної шкоди. Крім цього, суд стягнув з засудженого ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_2 по 197450,00 грн. кожному, в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, а на користь потерпілого ОСОБА_1 47218,20 грн. в рахунок завданих моральних і матеріальних збитків.
Також, судом частково задоволено цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та стягнуто з засудженого ОСОБА_5 на їх користь по 30000,00 грн. кожному, в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Крім цього, судом вирішено питання щодо судових витрат, а також речових доказів по справі.
Судом ОСОБА_5 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесні ушкодження; потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження та смерть потерпілого ОСОБА_11
Вказаний злочин, як зазначено у вироку, було скоєно ним за наступних обставин.
7 жовтня 2009 року близько 2 години 30 хвилин ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем «Ssang Yong Actyon» державний номерний знак НОМЕР_1 рухався по проїзній частині проспекту Московського зі сторони вул. Фрунзе в напрямку вул. Богатирської в м. Києві зі швидкістю приблизно 80 км/год. В цей час на вказаній ділянці проїзної частини напроти будинку № 11 в третій смузі при наявності чотирьох смуг для руху, стояв автомобіль «ГАЗ-3307» державний номерний знак НОМЕР_2 (автопідйомник), за кермом якого знаходився водій ОСОБА_13, а на робочій платформі зазначеного автомобіля перебували робочі ОСОБА_1, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які виконували роботу по ремонту рекламних щитів.
Під час руху ОСОБА_5 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3, підпункту «б», п. 12.3, п. 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху України, яке виразилось у тому, що останній, керуючи вказаним вище автомобілем «Ssang Yong Actyon», не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, при виникненні небезпеки для руху, чим для ОСОБА_5 був автомобіль «ГA3-3307», що стояв в його смузі руху та який ОСОБА_5 об'єктивно був спроможний виявити, він не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля аж до його зупинки, не об'їхав вказаний автомобіль з дотриманням безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху, внаслідок чого в'їхав у стоячий автомобіль «ГАЗ-3307».
В результаті даного зіткнення потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 випали на проїзну частину з робочої платформи, внаслідок чого ОСОБА_10 були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_1 спричинено середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці.
Не погоджуючись із зазначеним вироком суду прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засуджений оскаржили його в апеляційному порядку.
При цьому прокурор у своїй апеляції просить вирок суду відносно ОСОБА_5 скасувати в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, а в решті вирок суду залишити без змін.
В обґрунтування поданої апеляції прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, які суд першої інстанції визнав доведеними та кваліфікацію дій засудженого, посилається на те, що вирок суду є незаконним і підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.
Як вважає прокурор, при призначенні ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 65 КК України та не надав об'єктивної правової оцінки ступеню тяжкості, характеру суспільної небезпечності, обставинам вчинення злочину, аналізуючи котрі, можна зробити висновок про підвищену суспільну небезпечність підсудного.
Так, при призначенні підсудному покарання судом були враховані дані, що характеризують особу ОСОБА_5, які, за відсутності пом'якшуючих покарання обставин, не давали підстав для призначення йому покарання в найнижчих межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
У зв'язку з цим, в апеляції прокурора робиться висновок про те, що призначене судом покарання є недостатнім для виправлення і перевиховання ОСОБА_5 і що мета покарання в такому випадку не буде досягнута.
У свою чергу засуджений ОСОБА_5 просить вирок суду, яким його засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених у вироку фактичним обставинам справи та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України закрити кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.
Свою незгоду з вироком суду засуджений обґрунтовує тим, що цей вирок підлягає скасуванню внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи; односторонньої та упередженої оцінки доказів; не наведення у вироку і відповідно не врахування при оцінці доказів висновків комісійної судової авто-технічної експертизи № 7736/10-18 від 10.12.2010 року; некритичного підходу та відсутності належного аналізу показів потерпілих і свідків.
Як вважає засуджений, в даній дорожній ситуації, першопричиною зіткнення керованого ним легкового автомобіля «Ssang Yong Actyon» з правою задньою частиною автомобіля «ГA3-3307», стало створення аварійної ситуації пішоходом, який несподівано для нього, намагався перебігти дорогу перед його автомобілем. Внаслідок цього, з метою уникнення наїзду на цього пішохода, він, ОСОБА_5, був вимушений діяти в стані крайньої необхідності.
Також засуджений посилається на те, що під час досудового та судового слідства, не було добуто доказів того, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ним вимог п. 2.3 підпункту «б», п.п. 12.3 та 13.3 Правил дорожнього руху України, а про порушення ним п.п. 1.5, 13.1 цих Правил у вироку взагалі зазначено необґрунтовано.
Крім цього, в апеляції засудженого звертається увага на те, що в мотивувальній частині вироку допущена ціла низка суттєвих помилок, невідповідностей і викривлень при викладенні показань, що впливає на об'єктивність оцінки фактичних обставин справи та встановлення наявності чи відсутності вини в його діях.
Зокрема, на думку засудженого ОСОБА_5 показання потерпілого ОСОБА_1 стосовно обставин скоєння ДТП не могли бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки між його показаннями на досудовому слідстві та в судовому засіданні містяться суттєві суперечності.
З урахуванням того, що небезпечну дорожню ситуацію, яка потягла за собою ДТП, створив пішохід, в апеляції засудженого ОСОБА_5 робиться висновок про те, що його дії, пов'язані з наїздом на автомобіль «ГA3-3307», з підйомної платформи якого впали потерпілі, як вчинені у стані крайньої необхідності, відповідно до вимог ст. 39 КК України, не містять складу злочину, а тому він вважає, що його засудження за ч. 2 ст. 286 КК України є необґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та заперечував проти задоволення апеляції засудженого; пояснення потерпілих та одного з їх представників, які підтримали позицію прокурора; пояснення захисника та засудженого, які підтримали апеляцію останнього та заперечували проти задоволення апеляції прокурора; провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та засудженого не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, незважаючи на невизнання ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину та доводи, наведені в апеляції, його винуватість у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що потягла за собою смерть одного потерпілого та заподіяння двом потерпілим відповідно середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, за обставин, викладених у вироку, встановлена у передбаченому законом порядку на підставі доказів, які були розглянуті в судовому засіданні і яким дана належна правова оцінка.
У зв'язку з цим, твердження в апеляції засудженого про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставою для скасування вироку, з урахуванням наступного.
По-перше, всупереч твердженням засудженого про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у скоєні вказаного злочину ґрунтуються на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і які суд оцінив за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, фактичні обставини справи, які були встановлені судом і наведені у вироку, підтверджуються наступними доказами: показаннями потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_10; свідків ОСОБА_13, ОСОБА_15 та ОСОБА_16; висновками судово-медичних експертиз, протоколом огляду місця ДТП та схемою до нього від 07.10.2009 року, даними, які містяться в протоколах відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_13 і ОСОБА_5 від 20 листопада 2009 року; висновками експертів № 581/ат від 30.11.2009 року і № 580/ат від 22.12.2009 року, а також іншими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
По-друге, незважаючи на те, що в апеляції засудженого обґрунтовано зазначається про те, що суд першої інстанції взагалі не навів у вироку і не дав будь-якої оцінки висновку № 7736/10-18 судової авто-технічної експертизи від 10.12.2010 року, вказана обставина не може бути визнана свідченням того, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Зокрема, висновки, які зробили експерти під час проведення згаданої експертизи, не спростовують висновків суду як щодо фактичних обставин справи, визнаних судом доведеними, так і щодо юридичної кваліфікації скоєного ОСОБА_5
Не суперечать ці висновки і висновкам експерта № 580/ат від 22.12.2009 року, на які суд першої інстанції послався у своєму вироку, оскільки, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд визнав неспроможними показання засудженого щодо наявності на місці ДТП пішохода, який створив аварійну ситуацію, намагаючисьперебігти дорогу перед його автомобілем, внаслідок чого він, ОСОБА_5, опинившись у стані крайньої необхідності, був вимушений діяти так, щоб уникнути наїзду на пішохода.
Більш того, навіть якщо допустити, що невстановлений пішохід дійсно створив небезпеку для руху автомобіля, яким керував ОСОБА_5 то дії останнього все одно не можуть бути визнані такими, що вчинені у стані крайньої необхідності, оскільки, крім доказів покладених в основу вироку, доводи засудженого фактично спростовуються і висновком експертів від 10.12.2010 року, в якому, з посиланням на показання засудженого, надані ним під час досудового слідства в ході відтворення обстановки і обставин події, вказується дослівно наступне: «водій ОСОБА_5 мав об'єктивну можливість виявити пішохода на краю проїзної частини дороги на відстані 97,3 м, а не на 34…40 м, як вказано водієм. Такі дані про об'єктивну видимість пішохода дають підстави вважати, що водій ОСОБА_5 повинен був виявити пішохода не на середині першої смуги, а в момент вступу останнього на край проїзної частини дороги».
До цього слід додати, що у згаданих висновках експертів зазначається також про те, що, з урахуванням обставин ДТП, повідомлених ОСОБА_5 (здійснення пішоходом перетину траєкторії руху автомобіля у поперечному напрямку), в такій дорожній ситуації, вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України зобов'язували водія застосовувати саме гальмування, а не маневрування.
З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляції про те, що суд першої інстанції припустився односторонньої і упередженої оцінки доказів та не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки також є безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, які були встановлені судом і покладені ним в основу обвинувального вироку.
По-третє, враховуючи наявність суттєвих суперечностей між показаннями ОСОБА_5 та іншими доказами по справі, які мають істотне значення для висновків суду, зокрема щодо створення невстановленим пішоходом аварійної ситуації, суд першої інстанції, у відповідності до вимог закону, навів у вироку мотиви того, чому ним були відкинуті показання засудженого в цій частині і чому до нього не може бути застосована ст. 39 КК України.
По-четверте, посилання в апеляції на те, що мотивувальна частина вироку місить цілу низку суттєвих помилок, невідповідностей і викривлень при викладенні показань, у тому числі самого засудженого, що впливає на об'єктивність оцінки фактичних обставин справи та встановлення наявності чи відсутності в його діях вини, взагалі не може бути визнане підставою для скасування вироку суду, оскільки якщо такі неточності і мають місце, то вони не є істотними і не міняють суті фактів, які були встановлені судом на підставі досліджених в судовому засіданні доказів.
Це стосується зокрема і показань потерпілого ОСОБА_1, в тому числі щодо відсутності пішохода під час скоєння засудженим ДТП, які, всупереч доводам апеляції, не можуть бути визнані такими, що містять в собі суттєві суперечності і з цих підстав не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Якщо б суд оцінював докази по справі з позицій засудженого, то тоді і показання самого ОСОБА_5 слід було б визнати суперечливими, оскільки не визнавати свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину він почав лише після того, як у нього з'явився захисник.
Таким чином, приймаючи до уваги формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтуються висновки суду, як щодо доведеності вини ОСОБА_5, так і юридичної кваліфікації скоєного ним за ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає, що вирок суд першої інстанції, постановлений відносно ОСОБА_5 є законним і обґрунтованим, а апеляція засудженого не містить в собі переконливих доводів для скасування обвинувального вироку та закриття справи з підстав, передбачених п. 2, ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року.
Що ж стосується доводів апеляції прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, то вони також не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки призначене останньому покарання за своїм видом чи розміром не може бути визнане явно несправедливим внаслідок м'якості.
Зокрема, вирішуючи питання про призначення підсудному ОСОБА_5 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, дані, що характеризують особу підсудного, а саме те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину 2012 року народження, не перебуває на обліках у лікарів психіатра і нарколога, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених обставин, у відповідності до вимог, передбачених ст. 65 КК України, суд першої інстанції визнав за необхідне обрати підсудному покарання у виді позбавлення волі у межах, установлених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначене ОСОБА_5 покарання, як основне, так і додаткове, відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України, за своїм розміром, не є найнижчим, як безпідставно зазначається в апеляції прокурора, а тому, навіть за відсутності пом'якшуючих покарання обставин, не може бути визнане явно несправедливим та служити підставою для скасування вироку суду з метою застосування більш суворого покарання.
Посилання прокурора в апеляції на те, що призначене ОСОБА_5 судом покарання є недостатнім для його виправлення і перевиховання слід визнати безпідставним, оскільки крім виправлення, покарання має на меті також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Як видно з матеріалів справи, за період, який минув з часу вчинення ОСОБА_5 злочину, за який його було засуджено, він не вчинив нових злочинів і зарекомендував себе виключно позитивно, що дає підстави вважати, що призначене йому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає жодних підстав для задоволення апеляцій, як засудженого, так і прокурора, оскільки вони не містять в собі законних підстав для скасування вироку суду та закриття справи апеляційним судом або постановлення ним свого вироку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України 1960 року та п. 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
у х в а л и л а:
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 13 серпня 2012 року відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та засудженого - без задоволення.
Судді: _____________ _____________ _____________
(Новов С.О.) (Корнієнко Т.Ю.) (ПолтавцеваГ.А.)
Справа № 11/796/312/2013
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Просалова О.М.
Доповідач - суддя Новов С.О.