Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-56б/200 6р. Головуючий у першій
Категорія 16 інстанції Лядова Т.Р.
Доповідач у апеляційній інстанції Єфімова В.О.
Д ОД А Т К О В Е
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М УКРАЇНИ
15 листопада 2006 року колегія судової палати у цивільних
справах апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Єфімової В.О.
суддів - Птіціної В.І., Колбіної Т.П.
при секретарі - Матковій С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в
м. Севастополі заяву ОСОБА_1 про роз'яснення рішення апеляційного суду м. Севастополя від 09 червня 2005р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ї особи - УЖГ Севастопольської міської державної адміністрації та РЕП-10, про виселення і вселення, та за зустрічним позовом Управління житлового господарства Севастопольської міської державної адміністрації до ОСОБА_1, 3-ї особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні власністю, -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2003р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1, як тимчасових мешканців, та вселення його у спірну квартиру.
Управління житлового господарства (далі УЖГ) Севастопольської міської державної адміністрації у жовтні 2003р. звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішенням місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 29 березня 2005р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов задоволений.
Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 09 червня 2005р., яке залишено без зміни ухвалою Верховного Суду України від 19 квітня 2006р., рішення місцевого суду скасовано та постановлено нове рішення, якім позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення задоволено, в задоволені зустрічного позову відмовлено.
28 серпня 2006р. ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду м. Севастополя з заявою про роз'яснення рішення апеляційного суду, посилаючись на те, що в цьому рішенні відсутня вказівка про його вселення, та просить роз'яснити рішення апеляційного суду вказавши про його вселення в спірну квартиру.
Судова колегія, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи заяви, приходить до висновку про необхідність постановления додаткового рішення по справі.
Відповідно до ч.1 ст.220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 та його вимог в судових засіданнях суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції,' крім вимог про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1, позивач просив й вселити його у спірну квартиру (арк. справи 3-4, 97, 110 зворот,135).
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо його вселення у спіну квартиру були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, з приводу даних позовних вимог сторони подавали докази і давали пояснення.
Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 09 червня 2005р. визнано порушеним право позивача на користування спірним житлом і це право поновлено шляхом виселення відповідачів, однак щодо вимог ОСОБА_1 про його вселення у спірну квартиру, рішення в цій частині судом апеляційної інстанції помилково не ухвалено.
Виходячи з викладеного та зважаючи на те, що вимоги позивача в частині його вселення у спірну квартиру, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, не знайшли свого відображення в рішенні апеляційного, суду м. Севастополя від 09.06.2005р., судова колегія вважає за необхідне постановити додаткове рішення- по справі в цій частині.
Керуючись ст . ст . 220, 316 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Доповнити рішення апеляційного суду м. Севастополя від 09 червня 2005р.
ОСОБА_1 вселити в квартиру АДРЕСА_1.
- Додаткове рішення набирає законної чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.