Справа № 11 - 801 2006 р. Категорія ст. 115 ч. 1 КК України
Головуючий 1 інстанції суддя Андрощук В. В.
Доповідач апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2006 р. Колегія суддів судової палати з кримінальних
справ апеляційного суду Миколаївської області в складі:
Головуючої: Куценко О.В.
Суддів: Дзюба Ф.С.
Гребенюк В.І.
З участю: прокурора Данчука В.М.
захисника ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2006 року, яким
ОСОБА_2, уродженець м. Миколаєва, українець, громадянин України, з середньо - спеціальною освітою, ІНФОРМАЦІЯ_1, одружений, що має на утриманні малолітню дитину, проживаючий АДРЕСА_1, раніше не судимого; -
- засуджений за ч. 1 ст. 115 КК України до 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 1 564 грн. 40 коп., на відшкодування моральної шкоди 5000 гривень, а всього - 6 564 грн. 40 коп.
Згідно вироку ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за умисне вбивство у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_4 за таких обставинах.
04 лютого 2006 року ОСОБА_2 в барі ІНФОРМАЦІЯ_3 вживав спиртні напої, у тому числі і з ОСОБА_4.
Близько 01.00 години на вулиці біля бару між ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що знаходилися в стані алкогольного сп'яніння, виникла сварка, яка переросла в бійку, в ході якої ОСОБА_2 завдав ОСОБА_4 удари руками і ногами в різні частини тіла, від чого останній впав на землю. Після цього, в процесі сварки і бійки, що продовжувалася в районі будинків ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, будучи озлобленим на ОСОБА_4, вирішив його вбити. З цією метою ОСОБА_2, залишивши ОСОБА_4 в районі зазначених будинків, пішов до себе додому і узяв ніж. Повернувшись до місця бійки, ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_4, що лежав на земні без свідомості і, бажаючи його смерті, завдав йому декілька ударів ножем в область шиї, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді колото - різаної рани, багато чисельних різаних ран шиї, майже повний перетин лівої яремної вени, що ускладнилися гемморагичним шоком. Від вказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер на місці.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 та захисник ОСОБА_1, не заперечуючи винності в вчиненні злочину, просять про пом'якшення покарання. Вважають призначене покарання невідповідним обставинам вчинення злочину та особі засудженого. Посилаються на не врахування судом першої інстанції в якості пом'якшуючих обставин з'явлення ОСОБА_2 із зізнанням, щирого каяття ОСОБА_2 та активного сприяння ним розкриттю злочину, неправомірних або аморальних дій потерпілого; на формальне посилання суду при призначенні покарання на наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, позитивні характеристики винного, часткове відшкодуванні потерпшому завданих збитків. Водночас апелянти оспорюють форму вини: засуджений посилається не те, що не хотів вбивати потерпілого і що у його явці із зізнанням ним невірно зазначено, що він вбив ОСОБА_4 внаслідок неприязних стосунків, оскільки він писав це під диктовку працівників міліції, а конфлікт почав саме потерпілий. Захисник ОСОБА_1 також посилається на відмову суду в задоволенні клопотання про призначення психолого - психіатричної експертизи про можливість вчинення ОСОБА_2 злочину в стані сильного душевного хвилювання, хоча, на його думку, в матеріалах справи є довідка Миколаївської обласної психіатричної лікарні по відношенню до ОСОБА_6 (бабусі ОСОБА_2), яка дає можливість припустити, що ОСОБА_2 мав спадкову схильність до психіатричних хвороб, що могло спричинити стан сильного душевної хвилювання в момент вчинення злочину.
Вислухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на шдтримку апеляцій, думку прокурора Данчука В.М. про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає їх не піддягаючими задоволенню.
Суд вірно встановив фактичні обставини вчиненого ОСОБА_2 злочину і його дії судом правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України як умисне вбивство.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного злочину є обґрунтованим і відповідає сукупності досліджених по справі доказів.
Доводи засудженого про відсутність у нього умислу на умисне вбивство потерпілого неспроможні, оскільки про його умисел саме на позбавлення життя потерпшого свідчать механізм спричинення та локалізація тілесних ушкоджень: нанесення засудженим ударів та нанесення різаних ран ножем в життєво важливі органи потерпілого -в шию.
Суд першої інстанції ретельно перевірив аналогічні доводи апелянтів про відсутність у ОСОБА_2 наміру на умисне вбивство ОСОБА_4, і дійшов висновку, що вони не відповідають матеріалам справи. Такі висновки суду колегія суддів визнає правильними.
Суд також критично оцінив аналогічні твердження ОСОБА_2 щодо неправомірності дій ОСОБА_4, вказавши, що зазначене спростоване дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Так, під час досудового слідства ОСОБА_2 при написанні "явки з повинною" 04.02.2006 року, при поясненні в протоколі затримання 04.02.2006 року, а також при допиті в якості підозрюваного 05.02.2006 року та обвинуваченого 13.02.2006 року, пояснив, що умисно вбив ОСОБА_4 через неприязні відносини до нього, а також побоюючись за те, що той повідомить в міліцію про його побиття ним (а. с. 11,16,48 - 50, 84 - 86).
А тому суд першої інстанції прийшов вірного висновку про критичне відношення до пояснень засудженого щодо його не винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину та мотивовано взяв до уваги його вищезазначені пояснення.
Посилання захисника ОСОБА_1 на ймовірність вчинення ОСОБА_2 злочину в стані сильного душевного хвилювання, неспроможні, оскільки вони носять характер припущень і спростовуються даними судово - психіатричної експертизи відносно засудженого.
Так, згідно акту судово - психіатричної експертизи № 180 від 03.03.2006 року ОСОБА_2 заперечував черепно - мозкові травми, судорожні припадки. На обліку у райпсихіатра не перебував, активно за медичною допомогою до психіатрів не звертався, ніде і ніколи не стаціонарно в психіатричних лікарнях не обстежувався і не лікувався. З урахуванням даних про те, що спадковість роду обтяжена депресивним розладом бабусі по лінії матері, судово - психіатрична експертна комісія прийшла висновку, що ОСОБА_2 хронічним психіатричним захворюванням не страждає і не страждав раніше. В період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, у нього не спостерігалось ознак будь - якого тимчасового психічного розладу, він знаходився у стані простого алкогольного сп'яніння і міг давати звіт своїм діям та керувати ними (а. с. 94 - 96).
Доводи захисника ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання як пом'якшуючої покарання обставини явки із зізнанням необгрунтовані, оскільки, немає підстав вважати зазначену заяву ОСОБА_2, названу "явка з повинною", як явку з повинною в розумінні ст. 96 КПК України, оскільки зазначена стаття передбачає необхідність особистої добровільної явки особи з повинною і особисте, добровільне, за власною ініціативою повідомлення особи, що скоїла злочин, органу дізнання, слідчому, прокурору, судді або суду про вчинений злочин.
Як вбачається з матеріалів справи, після порушення даної кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА_4 і внаслідок проведення певних слідчих дій, в тому числі і допиту 04.02.2006 року з 15.00 до 17.00 год. свідка ОСОБА_5, який вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка вчинила вбивство ОСОБА_4 (а. с. 33 - 35), ОСОБА_2 був затриманий 04.02.2006 року о 22.50 год. і підставою для його затримання були саме свідчення ОСОБА_5, який прямо вказав на ОСОБА_2 як на особу, яка вчинила зазначений злочин (а. с. 16).
Крім того, ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що був затриманий наступного дня вдома у ОСОБА_5 (а. с. 298), тобто добровільної явки до уповноважених органів із зізнанням не було.
Зауважень на протокол судового засідання у встановленому законом порядку від засудженого або його захисника не надходило.
А тому відсутні підстави визнавати зазначену "явку з повинною" пом'якшуючою покарання обставиною.
Також відсутні підстави враховувати як пом'якшуючу покарання обставину щире каяття ОСОБА_2, оскільки щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом повного визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, чого в даному випадку з боку ОСОБА_2 не було.
Твердження захисника ОСОБА_1 про формальне посилання суду при призначенні покарання на часткове відшкодування потерпшому завданих збитків, наявності у нього на утриманні малолітньої дитини, позитивні характеристики винного, неспроможні, оскільки при призначенні ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України, належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину - вказавши про вчинення ним особливо тяжкого злочину; особу засудженого ОСОБА_2, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, пом'якшуючих його покарання обставин - часткового відшкодування спричиненого збитку та наявності у нього на утриманні малолітньої дитини, а також обтяжуючої його покарання обставини - вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Призначене йому покарання є справедливим, призначено в межах санкції 1 ст. 115 КК України і не є максимальним, а тому вважати його занадто суворим колегія суддів підстав не находить.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія судців
УХВАЛИЛА:
Апеляції засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2006 року, відносно ОСОБА_2 - без змін.