Справа № 22-10132/2006 р. Головуючий у 1 інстанції Полтавець Н.З.
Категорія 21 Доповідач Санікова.О.С.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С., Шамрило Л.Г.
при секретарі: Личкатій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 29 вересня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області, ДП „Артемвугілля" про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області просить скасувати рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 29 вересня 2006 року, яким частково задоволені позовні вимоги позивача: стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.; у позові ОСОБА_1 до ДП „Артемвугілля" про стягнення моральної шкоди відмовлено, - та постановити рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області посилається на те, що у даному випадку винним у професійному захворюванні позивача є підприємство, оскільки воно не забезпечило безпечних умов праці, тому воно і повинно відшкодовувати моральну шкоду; висновок МСЕК є підставою для відшкодування позивачу матеріальної шкоди і не підтверджує факт спричинення і відшкодування моральної шкоди; позивачем не надано інших переконливих доказів спричинення йому моральної шкоди; судом не враховано, що відділення виконавчої дирекції виплатило позивачу одноразову допомогу, що компенсує йому і моральну шкоду; потерпілому висновком МСЕК встановлено 50% втрати професійної працездатності, тому він не має права на відшкодування моральної шкоди; за висновком МСЕК позивачу не протипоказана легка фізична праця, тому він не втратив можливість вести звичний спосіб життя; позивачем не надані докази моральних страждань; судом дана невірна оцінка глибині фізичних і душевних страждань позивача. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинена дія статей Закону України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхувння від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності", які передбачають виплату моральної шкоди. Відповідач посилається також на порушення процесуального законодавства.
В судовом у засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємствах вугільної промисловості в небезпечних умовах виробництва з 1975 року по 1996 рік, у зв'язку з чим було ушкоджене його здоров'я, що призвело до встановлення МСЕК з 12 червня 2001 року стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням -хронічним пневмоконіозом вперше в розмірі 20% та 30% у зв'язку з вібраційною хворобою повторно; за сукупністю двох профзахворювань встановлена стійка втрата працездатності 50% безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи.
Судом також встановлено, що ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням позивачем трудових обов'язків, заподіює йому фізичні і моральні страждання, обмежує його можливості вести звичний йому спосіб життя, що зокрема встановлено висновком МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності. Негативні наслідки настали для позивача у зв'язку з втратою працездатності, зі встановленням стійкого і необоротного погіршення стану його здоров'я, що поглиблює його страждання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом ст.ст.1, 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи захворювання ОСОБА_1 є професійними, що підтверджується медичними документами. Висновком медичних органів від 14 березня 1995 року позивачу вперше встановлений діагноз: вібраційна хвороба другого ступеню /вегетативно-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок з дистрофічними порушеннями/. Висновком МСЕК від 11 квітня 1995 року позивачу вперше встановлено 40 % втрати професійної працездатності у зв'язку із зазначеною хворобою, висновком МСЕК від 10 жовтня 1997 року підтверджено 40% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 12 червня 2001 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності за сукупністю: 20% втрати професійної працездатності у зв'язку із професійним захворюванням хронічним пневмоконіозом вперше і 30% втрати професійної працездатності повторно у зв'язку із професійним. захворюванням вібраційною хворобою; висновком МСЕК від 1 вересня 2003 року підтверджений висновок МСЕК від 12 червня 2001 року. Втрата професійної працездатності позивачу встановлена безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ушкодження здоров'я, а саме професійного захворювання хронічним пневмоконіозом, встановленого вперше у 2001 році, за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також про безпідставність вимог про відшкодування моральної шкоди з відповідача ДП „Артемвугілля".
Суд правильно й з дотриманням вимог ч.З ст.34 Закону визначив розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням на користь позивача, урахувавши при цьому всі обставини по справі, в тому числі характер професійного захворювання, встановлення 20% втрати професійної працездатності безстроково, те, що він постійно'вимушений лікуватися, глибину та ступінь моральних страждань ОСОБА_1 у зв'язку з професійним захворюванням, порушення у зв'язку з цим нормальних життєвих зв'язків, характер додаткових зусиль для організації життя, тривалість його праці на вугільних підприємствах у тяжких умовах праці.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і не спростовують висновків суду. Посилання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області на Закон України „Про державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинена дія норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим чи членам їх сімей не можуть бути прийняті до уваги, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а фінансування Фонду відповідно до ст.46 зазначеного Закону здійснюється не за рахунок Державного бюджету; кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.І п.1, 308 ч.І, 314 ч.І п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Калінінському районі м.Горлівки Донецької області відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 29 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.