КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-9510/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М
У Х В А Л А
Іменем України
12 лютого 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І,
при секретарі Приходько О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 у справі за адміністративним позовом держаного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
ДП «Служба міжнародних автомобільних перевезень» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01.02.2012 № 0000132360, № 0000142360.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 01.02.2012 № 0000132360 в частині донарахування податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 858,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14 036,50 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 01.02.2012 № 0000142360 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 81 411,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11 681,75 грн.; в задоволенні решти позовних вимог -відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Державне підприємство «Служба міжнародних автомобільних перевезень» (далі ДП «СМАП») зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 14.11.2005, що підтверджується довідкою АА № 351095 з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (т. І а.с.35), та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС.
У період з 12.12.2011 по 10.01.2012 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну планову перевірку ДП «Служба міжнародних автомобільних перевезень»(код за ЄДРПОУ 33880040) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за цей же період та складено акт від 17.01.2012 № 18/1-23-60-3388040 (далі по тексту -акт перевірки, акт) (т. 1 а.с. 126-194).
01.02.2012 на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення т. І а.с. 18, 19):
- № 0000132360, яким позивачу за порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 117372,00 грн., в тому числі 102 040,00 грн. основного платежу та 15 332,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000142360, яким позивачу за порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про порядок на додану вартість», п. 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 98 274,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 85556,00 грн. та 12718,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано 85 556,00 грн. податкового кредиту та 102040,00 грн. валових витрат за наслідками операцій з наступними контрагентами: ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», ТОВ «Рось-1»та ТОВ «РосУкрЕнерго».
В ході перевірки встановлено відсутність документів, які б підтверджували факти виконання робіт ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», а також доцільність їх придбання для господарської діяльності позивача.
Також перевіркою встановлено, що товари, придбані у ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго» позивачем, не мають зв'язку з господарською діяльністю останнього.
За таких обставин податковий орган дійшов висновку, що кошти, сплачені зазначеним контрагентам за проведеними операціями, не можуть бути віднесені позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ДП «СМАП» пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про порядок на додану вартість», пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України , в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 85 556,00 грн. та 102 040,00 грн. податку на прибуток підприємств.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податковим органом частково не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що угоди позивача з ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко» є фіктивними, первинні документи, що посвідчують угоди, також є нікчемними; що товари, придбані позивачем у ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго» не мають зв'язку з господарською діяльністю останнього, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ним правомірно.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, що підтверджується наступним.
Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго» на момент складання податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.
Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкові накладні, договори, копії договорів специфікації, додаткові угоди, банківські виписки, рахунки-фактури, видаткові накладні, прибуткові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго», що підтверджують факт реального виконання умов договорів.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.
Отже, позивачем доведено факт реального здійснення господарських операцій, що надає йому право на формування податкового кредиту.
Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами договори не визнані недійсними в судовому порядку, а тому доводи апелянта про їх нікчемність є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не порушено вимог пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість робіт згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками.
Податковим органом не надано доказів невиконання ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Альтана», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго» перед позивачем зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок з ТОВ «Алгрі», ТОВ «Оптімус трейд», ТОВ «Торг-Стандарт», ТОВ «ТД Корпоратив», ТОВ «Сільві», ТОВ «МТК», ТОВ «Голден Мін», ТОВ «Рось-1» та ТОВ «РосУкрЕнерго», в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.
З приводу сплачених позивачем коштів ТОВ «Альтана» за послуги з обслуговування клієнтів замовника та ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до акту № АХ-0000055 здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаного між ДП «СМАП» та ТОВ «Альтана» номенклатура послуг визначена як «Обслуговування клієнтів замовника - 1 послуга».
Проте, зазначений акт не містить деталізації послуг, не розкриває їх зміст, зокрема, в ньому відсутні дата, час та місце здійснення послуг, будь-яка інша деталізована інформація щодо здійснення послуг з обслуговування клієнтів замовника, яка є обов'язковою відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Колегія суддів зазначає, що з акту прийому передачі робіт за вищезазначеним договором не можливо встановити, в якому обсязі були надані послуги, яким чином визначено вартість наданих послуг, не визначено одиницю виміру таких послуг для розрахунку їх вартості. Письмових звітів по вказаним послугам суду не надано.
Доказів пов'язаності з основними видами діяльності позивача та використання у власній господарській діяльності результатів таких послуг до суду не надано, що не оспорюється сторонами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з приводу придбаної позивачем у ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко» сувенірної продукції та господарською діяльністю позивача ДП «СМАП» не надано документів, які б підтверджували необхідність придбання цієї продукції та доцільність використання її у господарській діяльності підприємства. Що не заперечується сторонами.
Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.
З наданих позивачем документів не вбачається доцільності придбання ним вищезазначеної сувенірної продукції, а саме наявності реальної та обґрунтованої потреби позивача в придбанні цієї продукції, та її використання у власній господарській діяльності позивача.
Тобто, позивач безпідставно відніс до складу валових витрат вартість придбаних у ТОВ «Альтана»та ТОВ «Інвестиційна компанія «Петрус-Алко» ТМЦ та послуг, тому позивач неправомірно включив сплачені суми податку на додану вартість в ціні таких товарів (послуг, робіт) до складу податкового кредиту у загальному розмірі 4 145,00 грн., що вірно встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законенне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процессуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 01.02.2012 № 0000132360 та № 0000142360.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст виготовлено 18.02.2013
Головуючий суддя Василенко Я.М
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.