ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" лютого 2013 р. Справа № 5015/1828/12
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
головуючого - суддів:Грейц К.В. , Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали касаційної скарги Відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року
у справі № 5015/1828/12
господарського судуЛьвівської області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
доВідділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації
простягнення заборгованості в сумі 130 152,00 грн.
за участю представників:
від позивача -не з'явився
від відповідача -не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.07.2012 року у справі № 5015/1828/12 (суддя - Березяк Н.Є.) відмовлено в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації про стягнення 130 152,00 грн. заборгованості.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року у справі № 5015/1828/12 (головуючий суддя - Михалюк О.В., судді - Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) вказане рішення господарського суду Львівської області скасовано. Позов задоволено повністю. Стягнуто з відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації Львівської області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 130 152,00 грн. заборгованості за поставлене вугілля та 3 908,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відділ освіти Старосамбірської районної державної адміністрації звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду у даній справі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. ст. 538, 613 ЦК України та ст. 221 ГК України.
04.02.2013 року до Вищого господарського суду України позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, у якому він просив оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.02.2013 року розгляд касаційної скарги у даній справі було відкладено на 19.02.2013 року.
15.02.2013 року до Вищого господарського суду України позивачем було подано клопотання, у кому він заперечував проти доводів касаційної скарги.
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, призначеному на 19.02.2013 року, не скористалися.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2011 року між ФОП ОСОБА_4 (постачальник) та відділом освіти Старосамбірської районної державної адміністрації (замовник) було укладено договір № 270 про закупівлю вугілля за державні кошти, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити у 2011 році замовнику вугілля марки ГЖСМ в кількості 1 300 тон на загальну суму 1 131 000,00 грн. по ціні 870,00 грн. за 1 тону, а замовник зобов'язувався приймати вугілля, яке відповідає показникам якості вугілля, встановленим цим договором, та оплатити його вартість на умовах та в строки згідно умов договору.
У п. 2.3 договору сторони погодили, що вугільна продукція, що поставляється за цим договором, повинна відповідати наступним вимогам: вугілля марки ГЖСШ, кількість 1300 т, зольність - до 28 %, вологість - до 10 %, ціна за одиницю товару - 870,00 грн.
Згідно з п. 4.1 договору оплата проводиться замовником після отримання та перевірки вугілля у відповідності до п. 2.3 договору, але не пізніше 5 робочих днів з дати надходження вугілля.
Протягом 5 робочих днів з дати надходження вугілля замовник надсилає постачальнику лист, у якому вказуються якісні показники вугілля, що прийняті до розрахунків. Вказані якісні показники є підставою для взаємних розрахунків (п. 4.2 договору).
Вугілля вважається поставленим постачальником і прийнятим замовником тільки після отримання замовником оригіналів посвідчень про якість, рахунків - фактур, товарно-транспортної накладної та накладної на отримання товару і підписання сторонами акту приймання - передачі вугільної продукції (п. 4.3 договору).
Позивачем згідно видаткових накладних №№ 80 - 85 у період з 04.11.2011 року по 11.11.2011 року було поставлене вугілля у загальній кількості 149,6 т, яке відповідачем оплачене не було.
16.02.2012 року позивач звернувся до відповідача з претензією про оплату поставленого товару, яка була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.
Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у позові, посилаючись на те, що вугілля не вважається поставленим продавцем та прийнятим покупцем до моменту надання позивачем посвідчень про якість товару, а відтак вимога позивача про стягнення спірної суми заборгованості є передчасною, оскільки станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача не виникло обов'язку оплатити товар.
Не погоджуючись з таким висновком місцевого господарського суду, задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно умов договору обов'язок замовника оплатити отриманий товар не поставлений в залежність від факту надання постачальником посвідчень про якість вугілля та має бути виконаний у строк не пізніше 5 робочих днів з дати надходження вугілля. При цьому судом також було зазначено про відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення постачальника про порушення умов договору, як те передбачено ст. 688 ЦК України, доказів прихованих недоліків отриманої продукції, так само як і доказів відмови покупця від договору та повернення ним товару продавцю.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що останній зроблений внаслідок неправильної оцінки ним всіх обставин справи.
Як правильно встановлено судами, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Так, в силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Оцінивши наявні в матеріалах справи накладні №№ 80 - 85 за листопад 2011 року, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що за ними позивач передав, а відповідач прийняв товар - вугілля у кількості 149,6 т.
Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, доказів того, що покупець відмовився від прийняття товару, переданого продавцем за накладними, матеріали справи не містять.
При цьому матеріали справи свідчать, що поставлене позивачем та прийняте відповідачем вугілля розвантажувалося до середніх шкіл району та було використане останніми.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що прийняте відповідачем вугілля за накладними не вважається поставленим позивачем до передання ним належних доказів, які посвідчують якість товару, є помилковим.
Однак, заслуговує на увагу твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не доведені обставини справи стосовно поставки ним вугілля за накладними саме зольністю до 28 % марки ГЖСШ за ціною 870,00 грн. за тону, яке було предметом договору.
Так, з наданих позивачем накладних №№ 80 - 85 за листопад 2011 року не вбачається, що останнім було поставлене вугілля зольністю до 28 %, оскільки в них відсутнє зазначення даного класифікаційного показника вугілля.
Крім цього, місцевим господарським судом встановлено, що із результатів лабораторних досліджень (а.с.86 т.1), наданих позивачем, не вбачається, яке саме вугілля досліджувалось та чи належить воно до тієї партії вугілля, яка поставлялась відповідачу у листопаді 2011 року. До того ж, як зазначено самою лабораторією, остання за достовірність відбору проб відповідальності не несе.
Досліджений судом сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик вугільної продукції № 53, виданий у листопаді 2009 року на вугільну продукцію ДП "Львіввугілля", не є належним доказом виконання позивачем умов договору, оскільки з предмету останнього не вбачається, що поставці підлягало саме вугілля, видобуте ДП "Львіввугілля", та що саме ця вугільна продукція була поставлена позивачем за накладними у листопаді 2011 року у кількості 149,6 т.
Не знайшли свого підтвердження і доводи суду апеляційної інстанції щодо не повідомлення продавця про порушення умов договору купівлі-продажу (а.с. 84, т.1).
Посилання суду апеляційної інстанції на недотримання відповідачем вимог Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки перевірка дотримання умов договору купівлі - продажу в порядку, встановленому вказаною Інструкцією, укладеним між сторонами договором не передбачена. До того ж, дана Інструкція регулює порядок приймання продукції лише за якістю та не може бути застосована у випадку недотримання продавцем інших ознак товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Статтею 672 ЦК України закріплено, що товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем. Якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.
Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що вугілля, поставлене за спірними накладними, відповідає умовам договору № 270 від 15.09.2011 року, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за прийнятий ним товар, обрахованої, виходячи з ціни, погодженої сторонами у вказаному договорі.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предметом даного позову є стягнення спірної суми заборгованості, обчисленої, виходячи з вартості тони вугілля, погодженої сторонами у договорі № 270 від 15.09.2011 року, у той час як вимога про стягнення заборгованості за фактично поставлений товар згідно накладних за листопад 2011 року позивачем заявлена не була.
В силу ч. 3 ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі розглядати вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у стягнені спірної суми заборгованості, заявленої на підставі договору № 270 від 15.09.2011 року, укладеного між сторонами у справі.
У розумінні п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями) не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення, що також стосується й суду касаційної інстанції.
При цьому колегія суддів зазначає, що позивач не обмежений в праві звернутися до господарського суду з окремим позовом про стягнення заборгованості за фактично поставлений товар на підставі накладних за листопад 2011 року за погодженою ціною або за ціною, яка на момент поставки застосовувалася щодо аналогічного товару.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації підлягає задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року у даній справі - скасуванню з залишенням в силі рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2012 року у справі № 5015/1828/12.
В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на позивача.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року у справі № 5015/1828/12 скасувати, залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2012 року у справі № 5015/1828/12.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Відділу освіти Старосамбірської районної державної адміністрації 1 301,52 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити місцевому господарському суду.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк