Справа 22-1300 ас Головуючий у 1 інстанції Труханова Л.М.
Категорія 37 Доповідач Червинська М.Є.
ПОСТАНОВА Іменем України
1 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої: Червинської М.Є.
Суддів: Алексеева А.В., Жданової B.C.
При секретарі Ставріновій Ю. М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харцизького міського суду від 12 травня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту Харцизької міської ради, управління правці та соціального захисту населення Зугреської міської ради, третя особа - колективне підприємство „Зуївський енергомеханічний завод" про стягнення компенсаційних виплат,
Встановив:
Постановою Харцизького міського суду від 12 травня 2006 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду, ухвалити нову постанову, якою задовольнити його адміністративний позов, посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив його вимоги, не врахував докази щодо порушення його прав.
Суд першої інстанції встановив, що позивач є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визнаний інвалідок 3 групи внаслідок захворювання . отриманого при ліквідації катастрофи, до липня 2002 року отримував компенсаційні виплати, передбачені Законом України „Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на КП „Зуєвський енергомеханічний завод", після липня 2002 року обов'язок щодо сплати компенсаційних виплат було покладено на управління праці та соціального захисту населення. Суд встановив, що з
липня 2002 року позивач не отримував такі виплати, проте дійшов до висновку, що підстав для їх стягнення не має, оскільки позивач не подав до управління відповідну заяву про сплату компенсаційних виплат.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача - управління праці та соціального захисту населення Зугреської міської ради просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідача, доводи позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:
Відповідно до вимог п.2 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо вини позивача в несплаті йому компенсаційних виплат в зв"язку із не подачею відповідної заяви до управління є недоведеними, вони не грунтуються на доказах по справі.
Встановлено, що позивач є інвалідом 3 групи, яка встановлена йому в зв"язку із хворобою отриманою під час перебування на ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, на нього поширюється дія Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в тому числі позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення, на санаторно-курортне лікування, додаткове харчування.
Відповідачі не спростовували зазначені обставини й право позивача, встановлене Законом на отримання таких компенсаційних виплат. Встановлено, що до липня 2002 року позивачу компенсаційні виплати сплачувало підприємство, на якому він працював - КП „Зуївський енергомеханічний завод", після липня 2002 року такі виплати позивачу не сплачувались.
Пунктом 20 Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року № 987 було передбачено, що працюючим громадянам, у тому числі працюючим пенсіонерам, виплата компенсацій і допомоги провадиться підприємствами, установами, організаціями.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1.07.2002 року № 887 абзац третій п.20 Порядку був змінений й передбачено, що непрацюючим та працюючим пенсіонерам виплату компенсацій і допомоги, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" проводять органи праці та соціального захисту населення.
В судовому засіданні відповідачі не заперечували, що з липня 2002 року на підставі внесених змін до Порядку саме на них був покладений обов"язок щодо виплат компенсацій та допомоги позивачу. Проте вони зазначали, що позивач повинен був звернутися до них з відповідною заявою. З вказаного Порядку використання коштів Фонду не випливає, що при зміні платника компенсацій та допомоги встановлений обов'язок щодо подачі зазначеної заяви громадянином, якому належать за законом такі виплати.
В судовому засіданні представник відповідача посилалась на те, що Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України 4.01.2000 року було передбачене подання відповідної заяви громадянином.
Відповідно до п. 4 Порядку підставою для призначення допомоги є копія посвідчення встановленого зразка або інший документ, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, паспорт або інший документ, який засвідчує місце проживання, письмова заява особи, якій проводиться виплата допомоги, та довідка з місяця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Вказаним п.4 Порядку передбачені підстави для призначення допомоги, проте в даному випадку позивачу допомога та компенсації були призначені раніше, Порядком використання коштів Фонду тільки був змінений орган, який бути проводити виплату компенсації та допомоги.
З пояснень позивача в судовому засіданні випливає, що він після липня 2002 року отримував кошти як чорнобилець від підприємства й вважав, що виплата йому проводиться підприємством, яке фактично не працювало, проте позивачу фактично виплачувались підприємством борги по компенсаційним виплатам за минулий час.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов"язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, ст.13 Закону передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану громадянам шкоду та зобов'язується відшкодувати її.
Статтею 20 Закону, якою передбачений в тому числі обов'язок щодо забезпечення продуктами харчування встановлено, що такі компенсації та пільги гарантовані державою.
Статтею 48 Закону встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Апеляційний суд вважає, що оскільки Законом передбачено, що компенсаційні виплати чорнобильцям гарантовані державою й на відповідача покладений обов'язок щодо сплати таких виплат підстави для відмови в задоволенні позову про стягнення заборгованості за таких виплат з липня 2002 року відсутні. Висновок суду першої інстанції про те, що в задоволенні позову слід відмовити за тих підстав, що позивач не подав відповідну заяву в липні 2002 року не ґрунтується на вимогах зазначених постанов Кабінету Міністрів України й суперечить вимогам Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На користь позивача за період з липня 2002 року підлягають стягненню компенсаційні виплати на оздоровлення, за санаторно - курортне лікування, на додаткове харчування. При цьому при визначенні заборгованості суд вважає, що відповідач правильно розрахував такі суми відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів Україні № 636 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 12.07.2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідних Законів України „Про Держаний бюджет".
Позовні вимоги позивача про стягнення таких сум в іншому розмірі апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки відповідач, на якого покладений обов"язок щодо виплати таких сум чорнобильцям, отримував їх з Фонду в межах коштів виділених з Державного бюджету України.
На користь позивача підлягає стягненню з липня 2002 року по червень 2005 року заборгованість по компенсаційним виплатам на додаткове харчування - 7583, 97 гривень, виплати по щорічній допомоги на оздоровлення -154,50 гривень, за санаторно-курортне лікування -354 гривні (довідка відповідача а. с. 141).
Вказані суми підлягають стягненню з УПСЗН Зугреської міської ради, де на обліку знаходиться позивач, при цьому суд зобов"язує УПСЗН Харцизької міської ради як розпорядника таких коштів перерахувати суми УПСЗН Зугреської міської ради, який не є розпорядником бюджетних коштів (а. с. 12).
Керуючись ст.ст. 198,202 КАС України, апеляційний суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харцизького міського суду від 12 травня 2006 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Зугреської міської ради на користь ОСОБА_1 з серпня 2002 року по червень 2005 року заборгованість по компенсаційним виплатам на оздоровлення в розмірі 154,50 гривень (сто п"ятьдесят чотири гривні п"ятьдесят копійок),
компенсацію за санаторно-курортне лікування з 2002 по 2005 роки в розмірі 354 гривні (триста п"ятьдесят чотири гривні),
компенсацію на додаткове харчування 7583, 97 гривень (сім тисяч п"ятьсот вісімдесят три гривні дев'яносто сім копійок).
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради перерахувати зазначені суми управлінню праці та соціального захисту населення Зугреської міської ради.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня набрання законної сили.