Справа № 2-98/11

Провадження № 2/1308/21/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2012 року Жовківський районний суд Львіської області у складі :

головуючої судді - Копняк С. М.,

при секретарях - Дребот І.Я., Мачіха Г.В.,

з участю представників позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третіх осіб: Рава-Руської міської ради, Державного комунального підприємства Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації про визнавння незавершеного будівництва спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на 1/2 частину будівлі та земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи: ОСОБА_7 про відшкодування витрат на будівництво, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом про визнання об'єкту незавершеного будівництва - приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0685 га, розташованої за тією ж адресою, наданої для обслуговування приміщення кафе-бару, спільним сумісним майном подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 ідеальну частину вказаного кафе-бару та земельної ділянки. Свої позовні вимоги, які представники позивачки підтримали в судовому засіданні, мотивує тим, що 20 травня 1999 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб.

Згідно рішення Рава-Руської міської ради №299 від 14.10.1999 року відповідачу було затверджено матеріали попереднього погодження вибору земельної ділянки під будівництво кафе-бару по вулиці Коновальця у м.Рава-Руська. Для отримання коштів, необхідних для здійснення будівництва, вона з чоловіком, 21.11.1999 року, виїхала на заробітки у Італію. Вони влаштувалися на роботу та кожного року або особисто, або через знайомих, передавали грошові кошти батькові відповідача - третій особі по справі, ОСОБА_4, який здійснював будівництво кафе-бару. Загалом за період часу з 1999 по 2008 роки вони передали на будівництво кафе-бару близько 80000 грошових коштів у іноземній валюті - доларах та євро.

У 2008 році сім'я позивачки та відповідача фактично розпалася та згідно рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2009 року шлюб між ними розірвано. Згоди щодо поділу майна між сторонами не досягнуто. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19861490 від 12.08.2008 року об'єкт незавершеного будівництва - приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1, готовністю 71 %, зареєстрований на праві приватної власності за відповідачем у справі. Також земельна ділянка площею 0,0685 га, на якій розташований спірний кафе-бар, належить на праві особистої приватної власності відповідачу у справі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.01.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу ОСОБА_8

Тому позивачка змушена звернутися до суду із вказаною позовною заявою для захисту своїх законних прав та інтересів.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_4, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7 про відшкодування витрат на будівництво. Свої вимоги, які підтримав у судовому засіданні, мотивує тим, що він разом з синами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 домовилися організувати заклад громадського харчування з метою отримання прибутку. Оскільки він був державним службовцем, а молодший син ОСОБА_7 також працював у системі освіти, вони вирішили оформити документи на ОСОБА_6 Ще до одруження ОСОБА_6 з відповідачкою за його позовом ОСОБА_5, він зареєструвався як приватний підприємець та йому було попередньо погоджено місце розташування спірної земельної ділянки. В подальшому усі документи щодо спірного майна - приміщення кафе-бару та земельної ділянки, були оформлені на відповідача ОСОБА_6 як приватного підприємця.

Після виїзду сина ОСОБА_6 та невістки ОСОБА_5 в Італію на заробітки, він за власні кошти здійснював будівництво кафе-бару, про що свідчать надані ним суду квитанції за період з 1998 по 2008 р. на суму 97161,74 грн. Жодних коштів від відповідачів на будівництво кафе-бару він не отримував, твердження представників ОСОБА_5 щодо постійної передачі йому коштів вважає надуманими, оскільки жодних письмових доказів щодо переказу на нього коштів через банківські установи відповідачкою не надано. Разом з тим, він з дружиною ОСОБА_9 постійно працював та отримував доходи, розмір яких дозволяв здійснювати йому вказані вище витрати. Оскільки будівництво спірного кафе-бару було здійснене виключно за його кошти, ним було пред'явлено позов про визнання права власності на спірне приміщення. Але рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23.05.2012 року, яке набуло законної сили, у задоволенні позову було відмовлено. Враховуючи наведене, він подав вказаний позов про відшкодування витрат на будівництво, який просить суд задоволити.

Представники Позивачки за первісним позовом ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримали повністю, дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просять задоволити позов, визнати спірне майно спільним майном подружжя та поділити його, визнавши за позивачкою право власності на 1/2 ідеальної частки приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1 та 1/2 ідеальної частки земельної ділянки за тією ж адресою.

Проти задоволення зустрічного позову заперечили, суду пояснили, що ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6 працювали у Італії, про що свідчать долучені ними під час судового розгляду письмові документи, отримані кошти пересилали ОСОБА_4, який маючи довіреність від ОСОБА_6, здійснював будівництво спірного кафе-бару. Покази свідка ОСОБА_10 оцінюють критично, оскільки він є родичем дружини позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4

Представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 проти первісного позову заперечила, просить у його задоволенні відмовити повністю за безпідставністю, суду пояснила, що спірне майно не є спільним майном подружжя, оскільки між відповідачем, його батьком ОСОБА_4 та братом ОСОБА_7, ще до одруження з позивачкою, була досягнута домовленість про будівництво закладу громадського харчування. Оскільки батько відповідача ОСОБА_4 був державним службовцем, всі документи було вирішено оформити на відповідача у справі. Тому, ще до одруження з позивачкою, а саме 08 лютого 1999 року ОСОБА_6 зареєструвався як приватний підприємець та згідно рішення Рава-Руської міської ради №114 від 22.04.1999 року йому, як приватному підприємцю, було надано попереднє погодження місця розташування земельної ділянки під будівництво кафе-бару у м.Рава-Руській Жовківського району Львівської області, по вул.Коновальця. В подальшому вся документація щодо спірного майна була оформлена на відповідача, як приватного підприємця.

Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно приватного підприємства чи приватної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Виходячи з наведеного, вважає, що приміщення спірного кафе-бару не є спільним майном подружжя, а тому немає підстав визнавати за Позивачкою право власності на Ѕ частку ідеальної частки спірного приміщення.

Що стосується спірної земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1, то вважає вказане майно особистою приватною власністю відповідача, оскільки земельна ділянка набута відповідачем на підставі договору купівлі-продажу у період, коли шлюбні відносини з позивачкою були припинені, сторони проживали окремо та не вели спільного господарства. Відповідно ОСОБА_6 придбав спірну земельну ділянку за свої особисті кошти та в силу п.6 ст.57 СК України вказане майно слід вважати його особистою приватною власністю.

Позов третьої особи, що заявляє самостійні позовні вимоги, ОСОБА_4 визнала повністю, суду пояснила, що ОСОБА_4 дійсно за власні кошти здійснював будівництво спірного кафе-бару, оскільки її довіритель ОСОБА_6 та його колишня дружина ОСОБА_5 зароблені в Італії кошти витрачали на оплату орендованого житла, придбання одягу та продуктів харчування, утримання малолітньої дочки ОСОБА_11. Жодних доказів щодо передачі ОСОБА_4 грошових коштів відповідачка ОСОБА_5 суду не надала.

Сторони у справі - позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6, треті особи: представники Рава-Руської міської ради, Державного комунального підприємства Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації, та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце проведення такого були повідомлені належним чином. Представники сторін не настоюють на їх участі в судовому засіданні, тому суд вважає за можливе провести судове засідання у їх відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 за первісним позовом та позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 за належить задоволити, з наступних підстав.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Стаття 68 СК України регламентує, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, що передбачено ст.69 СК України.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Сторони за первісним позовом перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 травня 1999 року, що вбачається із свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Рава-Руською міською радою Жовківського району Львівської області, актовий запис №15. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2009 року, яке набуло законної сили, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано.

Судом встановлено, що рішенням Рава-Руської міської ради №299 від 14.10.1999 року приватному підприємцю ОСОБА_6 було затверджено місцерозташування земельної ділянки під будівництво кафе-бару у місті Рава-Руська по вулиці Коновальця. 23.12.2008 р. Рава-Руською міською радою було прийнято рішення № 30 про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування кафе-бару в АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_6

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19861490 від 12.08.2008 року об'єкт незавершеного будівництва - приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1, готовністю 71 %, зареєстрований на праві приватної власності за відповідачем у справі, ОСОБА_6

20.01.2009 року на ім'я відповідача ОСОБА_6 було придбано земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0685 га для обслуговування кафе-бару в АДРЕСА_1, що стверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.01.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за № 18.

Суд не приймає до уваги уваги твердження представника відповідача - ОСОБА_3 про те, що спірне майно є майном приватного підприємця, в силу чого не можу вважатися спільним майном подружжя, оскільки відповідач ОСОБА_6 як приватний підприємець жодної діяльності не здійснював, прибутків не отримував, про що підтвердила у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_3 Крім того, державна реєстрація права власності на спірне майно була здійснена на відповідача ОСОБА_6 як на фізичну особу, а не на суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки спірне майно - приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1 та земельна ділянка за тією ж адресою, були придбані на ім'я відповідача ОСОБА_6 під час перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_5 та набуті не за кошти приватного підприємця ОСОБА_6, а за спільні кошти подружжя ОСОБА_2, таке слід вважати спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу в рівних частинах.

Також судом встановлено, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 за період часу з 1998 по 2008 р. придбав будівельні матеріали на суму 97 161,74 грн., що підтверджується копіями квитанцій та накладних за вказаний період часу, які долучені до матеріалів справи.

Вказані будівельні матеріали ОСОБА_4 використав для будівництва спірного приміщення кафе-бару по АДРЕСА_1, що підтверджується показами представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_3, яка суду пояснила, що спірне приміщення кафе-бару ОСОБА_4 дійсно будував за власні кошти, оскільки подружжя ОСОБА_2 зароблені у Італії кошти витрачали на своє утримання та утримання малолітньої дочки ОСОБА_11, та показами свідка ОСОБА_10, який суду пояснив, що він разом з ОСОБА_4 купував будівельні матеріали, із яких в подальшому за його участю здійснювалося будівництво кафе-бару у м.Рава-Руська.

Покази представників позивачки ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про те, що витрачені позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 кошти згідно долучених ним квитанцій, були передані йому подружжям ОСОБА_2, суд не приймає до уваги, оскільки жодних доказів щодо передачі сім»єю ОСОБА_2 за батькові ОСОБА_4 грошових коштів для будівництва спірного приміщення кафе-бару суду не надано.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на жилий будинок», із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду України № 13 від 25.12.1992 року та № 15 від 25.05.1998 року, особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 у березні 2009 р. звертався до суду із позовною заявою про визнання права власності на спірне приміщення кафе-бару, у зв'язку із тим, що він за рахунок особистих коштів здійснив його будівництво, однак рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23.05.2012 р., яке набуло законної сили, у задоволенні його позову було відмовлено.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про підставність позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування йому коштів, витрачених на будівництво спірного кафе-бару.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_5 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_4

Керуючись ст.ст.10,57,60,88, 208,209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Первісний та зустрічний позови задоволити.

Визнати об»єкт незавершеного будівництва - кафе-бару, яке знаходиться в АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Визнати право власності ОСОБА_5 на 1/2 ідеальну частину об»єкту незавершеного будівництва - кафе-бару, яке знаходиться в АДРЕСА_1.

Визнати право власності ОСОБА_5 на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки, площею 0,0685 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в користь ОСОБА_4 понесені ним на будівництво витрати в сумі 97 161 грн. 74 коп. (дев»яносто сім тисяч сто шістдесят одна тисяча 74 коп.) - по 48 580 грн. 87 коп. (сорок вісім тисяч п»ятсот вісімдесят грн. 87 коп.) з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Львівської області через Жовківський районний суд Львівської області.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Копняк С. М.