ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" лютого 2013 р. Справа № 5010/838/2012-27/39
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
головуючого - суддів:Грейц К.В. , Бакуліної С.В., Поляк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали касаційної скарги Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року
у справі № 5010/838/2012-27/39
господарського судуІвано-Франківської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Світязь"
доДочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз"
простягнення заборгованості в сумі 102 161,03 грн. за договором № 110705838 від 12.07.2011 року
за участю представників:
від позивача -Синчук В.І.
від відповідача -Крупко О.О.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2012 року (суддя - Михайлишин В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року (головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді - Давид Л.Л., Данко Л.С.), у справі № 5010/838/2012-27/39 позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" 100 444,48 грн. заборгованості згідно договору № 110705838 від 12.07.2011 року та 2 008,89 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 716,55 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними рішенням та постановою у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові акти скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову у позові повністю.
Касаційна скарга мотивована незастосуванням судами попередніх інстанції положень Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", що, на думку скаржника, мало своїм наслідком неправомірне вирішення спору по суті.
15.02.2013 року до Вищого господарського суду України позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, у якому він просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
19.02.2013 року до Вищого господарського суду України відповідачем було подане клопотання про заміну сторони її правонаступником, розглянувши яке колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до наданих суду касаційної інстанції матеріалів ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" припинила власну діяльність шляхом реорганізації - перетворення у Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз". Оскільки ПАТ "Укртрансгаз" є правонаступником усіх прав та обов'язків ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", колегія суддів, виходячи з приписів ст. 25 ГПК України, вважає за необхідне здійснити заміну відповідача - ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз", його правонаступником - ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз".
У судове засідання 19.02.2013 року з'явилися представники сторін.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.07.2011 року між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі заступника директора з капітального будівництва УМГ "Прикарпаттрансгаз" Михайліва В.І. (замовник) та ТОВ "Світязь" в особі директора Синчука В.І. (виконавець) було укладено договір № 110705838 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, відповідно до кошторису (який є невід'ємною частиною даного договору), на свій ризик виконати за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступні послуги: ремонт теплоізоляції блоку регенерації ДЕГу №1, Богородчанське ВУПЗГ.
Відповідно до п. 1.2 договору сторони визначили загальну суму договору в розмірі 185 544,14 грн., у т.ч. ПДВ - 30 924,02 грн.
Пунктом 2.1 договору погоджено, що оплата за цим договором проводиться після виконання робіт протягом 30-ти днів з моменту надання актів наданих послуг.
Згідно з п. п. 3.1, 4.1, 4.2 договору виконавець повинен приступити до виконання робіт не пізніше як через 15 календарних днів з моменту підписання договору і виконати роботи, передбачені п. 1.1 цього договору, протягом 15-ти днів. Виконавець зобов'язався своїми силами і засобами виконати усі роботи в обсязі і в строки, визначені договором, та здати роботи замовнику. Замовник зобов'язався оплатити виконавцеві роботу, передбачену у п. 1.1 договору.
У п. 5.6 договору сторони досягли згоди, що три відсотки річних на суму боргу за порушення строку здійснення розрахунків та інфляція на суму боргу не нараховуються.
Відповідно до п. 8.1 договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання зобов'язань, але в будь-якому випадку до 31.12.2011 року.
На виконання умов договору позивач виконав та здав, а замовник прийняв роботи на загальну суму 183 444,48 грн., що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2011 року і довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011 року, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками.
Однак, відповідач за виконані роботи розрахувався частково, сплативши лише 83 000,00 грн. згідно банківської виписки від 12.04.2012 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до нього з вимогою за вих. № 17 від 29.05.2012 року про оплату заборгованості в сумі 100 444,48 грн.
Встановивши вказані обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги про стягнення спірної суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відмовивши при цьому у позові в частині стягнення 1 716,55 грн. інфляційних нарахувань.
Колегія суддів погоджується з таким висновком господарських судів, виходячи з наступного.
Як правильно встановлено судами, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому підпадає під правове регулювання глави 61 ЦК України.
Так, в силу ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням їх результату замовникові.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).
Встановивши, що матеріалами справи підтверджується передання підрядником та прийняття замовником виконаних у липні 2011 року підрядних робіт на суму 183 444,48 грн. та лише їх часткова оплата замовником у сумі 83 000,00 грн., з огляду на приписи ст. ст. 525, 526, 530, 837, 854 ЦК України та положень п. 2.1 договору, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що строк виконання замовником взятого на себе обов'язку з оплати прийнятих ним робіт настав, а відтак позовні вимоги про стягнення 100 444,48 грн. заборгованості підлягають задоволенню.
При цьому судами попередніх інстанцій мотивовано зазначено про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 716, 55 грн. інфляційних нарахувань з огляду на положення п. 5.6 договору, що узгоджується з принципом свободи договору, передбаченим ч. 1 ст. 627 ЦК України, та презумпцією правомірності правочину, закріпленою ст. 204 названого Кодексу.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою положення Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", що мало своїм наслідком неправомірне вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" цей Закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу. Дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
Пунктом 1.4 ст. 1 названого Закону визначено поняття терміну заборгованість, який вживається у цьому законі, та зазначено, що до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в паливно-енергетичному комплексі; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 6) є заборгованістю казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії у розмірі станом на 1 липня 2011 року, що є непогашеними на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію".
Отже, виходячи з наведених норм, судом апеляційної інстанції мотивовано зазначено, що спірні правовідносини сторін не підпадають під правове регулювання Закону України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а участь відповідача у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених наведеним Законом, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних позивачем ремонтних робіт на підставі укладеного між сторонами договору підряду.
Таким чином, посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження за наслідками перегляду оскаржуваних судових актів у касаційному порядку.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" та скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року у справі господарського суду Івано-Франківської області № 5010/838/2012-27/39.
В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Здійснити заміну відповідача - ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз", його правонаступником - ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз".
Касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2012 року у справі господарського суду Івано-Франківської області № 5010/838/2012-27/39залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк