УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/318/13Головуючий суду першої інстанції:Шофаренко Ю.Ф.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.
"19" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим міста Феодосії у складі:
Головуючого суддіПолянської В.О.,
СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8 про визнання будинку особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 січня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати будинок АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_9
Позов мотивований тим, що її батьки - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з 07.01.1973р. по 10.09.1996р., придбали на ім'я батька будинок АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу батько залишив будинок матері та на належну йому частку сумісно нажитого майна не претендував. У 1998 році мати зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище ОСОБА_9 на ОСОБА_9. 08 лютого 2008 року батьки оформили право власності на будинок за матір'ю, шляхом укладення договору купівлі-продажу будинку. Проте, фактично був укладений договір дарування, оскільки батько гроші за будинок не вимагав та не брав. ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина у вигляді вказаного домоволодіння. Позивачка спадщину прийняла. Оформити право власності не весь будинок позивачка не має можливості, оскільки придбане за договором купівлі-продажу майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, тобто померлої ОСОБА_9 та її чоловіка - відповідача у справі ОСОБА_7 Позивач зазначає, що спірне майно не можна вважати спільною сумісною власністю подружжя, оскільки воно було придбане ще під час коли спадкодавець знаходилася у шлюбі з іншою особою, яка у 2008 році подарувала це майно спадкодавцю. Тобто, спірне домоволодіння є особистою власністю спадкодавця ОСОБА_9
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 17 січня 2012 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 січня 2013 року та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що суд не взяв до уваги докази, які підтверджують, що спадкове домоволодіння є особистою власністю померлої ОСОБА_9, а саме: договір купівлі-продажу будинку від 26.111979р. на ім'я ОСОБА_8 - першого чоловіка ОСОБА_9 та договір купівлі-продажу цього будинку від 08.02.2008р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Будучи повідомлені про розгляд справи, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень ч.2 ст. 197, ч. 2 ст.і 305 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому зазначені особи самостійно розпоряджуються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. А за правилами ч.3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і підстави для визнання вказаного майна особистою приватною власністю померлої ОСОБА_9 відсутні.
Колегія погоджується з цим висновком, як таким, що відповідає фактичним обставинам, зібраним по справі доказам та не суперечить закону.
Судом встановлено, що 11.05.1998 року Войковською селищною радою Ленінського району АР Крим був зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про одруження, ОСОБА_9 змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с.9).
08.02.2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу, за яким остання придбала будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно п.4 договору продаж вчинений за 29 253 грн., які продавець за свідченням його представника отримав від покупця повністю до підписання цього договору (а.с.13).
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. За презумпцією, встановленою ч.2 цієї статті, кожна така річ, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, якщо не доведено інше.
Як вище встановлено, спірний будинок був придбаний під час перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі за договором купівлі продажу (а.с.9-13).
Виходячи із змісту ст. 60 СК України законодавець встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі.
Обов'язок з доведенням тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.
У такому разі відповідач звільняється від доведення обставини віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, а позивач відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має спростувати матеріально-правову презумпцію.
Посилання позивача на те, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір дарування є неспроможними, оскільки матеріали справи не містять фактичних даних на підставі яких можливо було б встановити, що спірне домоволодіння було подаровано ОСОБА_9
Таким чином, позивач безпідставно посилався на вимоги ст.57 СК України, не довів обставин, передбачених цією нормою як підстав для виникнення права особистої приватної власності, посилання в апеляційній скарзі на неповноту дослідження обставин справи та неналежну оцінку доказів, є необґрунтованими.
З урахуванням обставин, встановлених на підставі зібраних у справі доказів, яким надана оцінка у відповідності зі ст. 212 ЦПК України та ст. 57 СК України підстави вважати, що спірне майно придбане за особисті кошти позивача відсутні.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 57 СК України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Виходячи з аналізу зазначеної норми закону, майно може бути визнане особистою приватною власністю.
Проте, позивачем заявлені вимоги про визнання за ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10), право особистої приватної власності на нерухоме майно.
Згідно до ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права і обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Таким чином, визнання будь-якого права за померлою особою не передбачено діючим законодавством.
Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і підстав для скасування рішення суду не містять.
Оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, відповідно до положень ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 312, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 17 січня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді:
В.О.Полянська Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько