АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-782-2006 Головуючий у 1-й інстанції: Значок 1С
Категорія: ст. 186 ч.2 КК України Доповідач: Пустовар М.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суООів суОової палати у кримінальних справах апсляїііїїного суОу Миколаївської області
у складі:
головуючого Куценко О.В.,
суддів Губи О.О., Пустовара М.Л.,
за участю прокурора Данчука В.М.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
17 жовтня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2006 року, яким:
· ОСОБА_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, судимий 10.03.2005 р. Центральним райсудом м. Миколаєва за ч.З ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік:
· засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання частково невідбутого покаранші за попереднім вироку суду, остаточно призначено до відбуття - гГять років позбавлення волі;
- ОСОБА_2,
уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянин України, судимий: 1). 30.04.1996 р. Сосновським райсудом м.
Черкаси за ст. 17-145 ч.І, ч.б ст.206 КК України (1960) на 3 роки позбавлення
волі: 2). 14.01.1999 р. Корсунь-ІІІевченківським райсудом Черкаської області за
ч.З ст. 142 КК України на 8 років позбавлення волі. Звільнений 16 травня 2005 року постановою Казанківеького райсуду Миколаївської області від 06.05.2005 р умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 6 днів;
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання частково невідбутого покарання за попереднім вироку суду, остаточно призначено до відбуття - п'ять років шість місяців позбавлення волі;
- ОСОБА_3, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, не судимий;
засуджений:
· за ст. 186 ч.2 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на рік позбавлення волі;
· за ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено до відбуття -три роки позбавлення волі.
За вироком ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визнано винними у тому, що 10 грудня 2005 року, біля 13 години, вони, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, діючи за попередньою змовою між собою, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я, відкрито заволоділи мобільним телефоном Сіменc СХ 70" із стартовим пакетом "Київстар", належним ОСОБА_4, чим завдали потерпшому матеріальних збитків, вартістю 840 грн.
Крім того, 11 січня 2006 року, біля 23 години, ОСОБА_3, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, належній його знайомій ОСОБА_5, та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, скориставшись тим, що ОСОБА_5 заснула, таємно викрав телевізор "Філіпс'", спричинивши потерпілій збитків у розмірі 2500 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок районного суду скасувати, призначити судове слідство та допитати його по суті інкримінованого обвинувачення.
Посилається на неповноту судового розгляду справи, незаконність та необґрунтованість постановленого вироку, оскільки полишені поза увагою пояснення його (ОСОБА_1), інших підсудних та свідків.
Засуджений ОСОБА_2 в апеляції просить апеляційний суд постановити свій вирок.
Вказує на те, що злочин) не вчиняв, на досудовому слідстві обмовив себе, визнавши вину, внаслідок застосування до нього незаконних методів дізнання та слідства з боку працівників міліції.
Також суд не вірно оцінив пояснення свідка ОСОБА_6 на підтвердження його (ОСОБА_2) невинуватості.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, пояснення засуджених на підтримку апеляцій, а також про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає обидві апеляції такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, районний суд обгрунтовано прийшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, тобто грабежу чужого майна, поєднаного з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб і повторно.
Так, самі засуджені ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на досудовому слідстві підтвердили факт заволодіння ними мобільним телефоном потерпілого за обставин, вказаних у вироку.
У суді пояснення змінили, настоюючи на тому, що ОСОБА_4 сам віддав телефон на продаж, щоб отримати гроші на спиртні напої та їжу.
Потерпілий ОСОБА_4 як на досудовому слідстві, так і у судовому розгляді справи настоював на тому, що мобільний телефон у нього відкрито викрали підсудні, що діяли сумісно, при тому ОСОБА_2 погрожував ому палкою, якщо він не віддасть телефон.
Як тільки в нього настала нагода, він у той же день пішов до міліції і написав заяву про злочин.
Ці пояснення потерпілого підтверджені змістом його заяви у правоохоронні органи від 10 грудня 2005 року, в якій він виклав обставини пограбування.
Аналогічні показання надані потерпілим і під час проведених між ним та обвинуваченими ОСОБА_1 і ОСОБА_2 очних ставок на досудовому слідстві, де останні також не заперечували своєї участі у грабежі телефону.
Свідок ОСОБА_7 підтвердив у суді, що 10 грудня 2005 року, близько 14 години, на ринку "Колос" у м. Миколаєві він придбав у ОСОБА_1 і ОСОБА_3 мобільний телефон "Сіменс СХ 70", який надалі реалізував іншій особі.
Повно та всебічно дослідивши викладені та інші докази інкримінованих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дій, суд 1-ї інстанції прийшов вірного висновку про те, що саме засуджені за обставин, викладених у вироку, вчинив грабіж майна, належного потерпілому.
Тому підстави для скасування вироку з направленням кримінальної справи на додаткове розслідування, про що просять апелянти, колегія суддів визнаг відсутніми.
Безпідставними з тих же мотивів с доводи апелянтів про однобічність та упередженість досудового і судового слідства по справі, оскільки слідчими органами розслідування проведено повно і об'єктивно, надані докази, визнані судом достатніми для встановлення вини засуджених, на думку колегії, не потребують будь-якого доповнення, а кваліфікація ними скоєного - уточнення чи зміні.
Посилання на необ'єктивність висновків суду та недостатність доказів вини є не суттєвими, бо не знайшли свого підтвердження ні на судовому слідстві, ні у апеляційному перегляді вироку.
Твердження апелянтів проте, що суд безпідставно поклав в основу вироку їх же визнавальні пояснення на досудовому слідстві, що були надані внаслідок застосування незаконних методів дізнання та слідства, необгрунтовані, оскільки дослідивши та перевіривши зазначені пояснення, суд 1-ї інстанції визнав правдивими та достовірними фактичним обставинам справи саме їх, тому як вони повністю узгоджуються із сукупністю інших доказів інкримінованого підсудним обвинувачення.
Відповідно до того, суд належно відкинув пояснення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у суді і навів мотиви, на яких ґрунтується його висновок.
Доводи про незаконні методи, нібито застосовані до підсудних, спростовані постановою ст. помічника прокурора Ленінського р-ну м. Миколаєва від 22 квітня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні працівників міліції за відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 127 ч.2, 365, 371-373 КК України.
Безпідставні доводи і про обмову засуджених потерпілим, оскільки пояснення ОСОБА_4 повністю узгоджуються з іншими викладеними доказами. До того ж, по справі не встановлено обставин, які б свідчили про наявність у потерпілого мотивів для такої обмови.
Твердження ОСОБА_2 про те. що судом надано не вірну оцінку поясненням свідка ОСОБА_7, також не відповідають дійсності, бо, хоч свідок і надав пояснення, що збули йому викрадений телефон лише ОСОБА_1 і ОСОБА_3, проте ОСОБА_2 діяв за попередньою змовою з останніми при викраденні майна і має нести відповідальність за вчинене.
За таких обставин, колегія суддів, визнавши всі доводи апеляцій безпідставними, приходить висновку, що вирок суду 1-ї інстанції, як постановлений відповідно до вимог ст.ст. 323-324 КПК України, скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2006 року у відношенні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - без зміни.