РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 0101/1825/2012Головуючий суду першої інстанції:Хотянова В.В.
№ провадження: 22-ц/190/668/13Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.
"13" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:М’ясоєдової Т.М.,
Суддів:Бондарева Р.В., Яковенко Л.Г.,
При секретарі:Галіч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Алуштинська державна нотаріальна контора про поновлення строків позовної давності, визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 13 листопада 2012 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про поновлення строків позовної давності, визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що її мати ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, була власником квартири АДРЕСА_1. За два роки до смерті ОСОБА_8 зламала стегно, внаслідок чого не могла рухатися, страждала на захворювання «катаракта очей», внаслідок чого повністю осліпла та постійно потребувала сторонньої допомоги. Крім цього померла страждала на психічну хворобу - деменцію від похилого віку.
Взимку 2011 року позивачка знайшла медичну довідку лікаря-психіатра про те, що померла мати позивачки проходила лікування в реанімаційному відділені Алуштинської ЦМЛ в період з 08.02.1996 року по 10.02.1996 року та вже тоді було виявлено, що померла страждає хронічним душевним захворюванням у формі старечого недоумства та потребує догляду психіатра. Тоді позивачка зрозуміла, що померла в момент складання заповіту перебувала у такому стані, коли вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто не могла розуміти, що підписує заповіт не на свою доньку, а на онуку, у зв'язку з чим позивачка заявила вимоги про визнання недійсним заповіту на підставі статті 55 ЦК УРСР 1963 року.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 13 листопада 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивачка ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції вважав, що заповіт ОСОБА_8 відповідає вимогам цивільного законодавства щодо його форми та порядку нотаріального посвідчення і правових підстав для визнання його недійсним згідно статті 55 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) не встановлено.
Крім того, місцевий суд керувався тим, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачкою строку позовної давності для звернення до суду.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 19 березня 1998 року відділом реєстрації актів цивільного стану м. Алушти АР Крим, актовий запис №85 (а.с. 46).
Як убачається із матеріалів спадкової справи, після її смерті відкрилась спадщина на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку вона за нотаріально посвідченим заповітом від 17 березня 1992 року, внесеним до реєстру Алуштинської державної нотаріальної контори за №1-818, заповіла онуці ОСОБА_7
24 вересня 1998 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 52).
Донька спадкодавця ОСОБА_6 27 березня 2000 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом у вигляді грошового вкладу із компенсаційними виплатами і процентами, які зберігались на рахунках НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 в Алуштинському відділені Ощадбанку України (а.с. 55).
Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України 2003 року, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний та той час закон, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу УРСР 1963 року, зокрема щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців, тощо.
Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР 1963 року спадкоємцями першої черги за законом є діти, батьки та жінка (чоловік) померлого.
Позивач ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_8 і спадкоємцем першої черги за законом, онука ОСОБА_7 є спадкоємцем за заповітом.
У відповідності до положень статті 541 ЦК УРСР 1963 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Наведеним вимогам закону оспорюваний заповіт ОСОБА_8 від 17 березня 1992 року відповідає, оскільки він оформлений у письмовій формі, підписаний заповідачем, відповідав його волевиявленню, посвідчений нотаріально уповноваженою на те посадовою особою (а.с. 47).
Правила статті 55 ЦК УРСР 1963 року поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.
Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.
За правилами частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Усупереч наведеній нормі закону позивачка не надала жодних допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, не заявляла клопотання у суді про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.
Цивільне судочинство здійснюється у відповідності до положень частин 1, 2 статті 10, частини 2 статті 11 ЦПК України на засадах змагальності сторін і диспозитивності. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
З огляду на те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення відповідачкою її прав спадкоємця за законом, які підлягають судовому захисту, за таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявленого позову і вважав його таким, що задоволенню не підлягає, оскільки позивач всупереч наведеним вимогам закону не надала достатніх доказів на обґрунтування своїх вимог суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 під час складання заповіту 17 березня 1992 року розуміла значення своїх дій та могла керувати ними.
На підставі викладеного колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим у частині відмови у задоволенні позову з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог по суті спору.
Справа розглянута міським судом з дотриманням положень частини 1 статті 11 ЦПК України в межах заявлених ОСОБА_6 вимог.
Право позивачки на обов'язкову долю в спадщині згідно статті 535 ЦК УРСР не було предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки такі вимоги ОСОБА_6 не заявлялись.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, помилково застосував до спірних правовідносин ст.ст. 1257, 1247, 1248 ЦК України 2003 року.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду відносно застосування судом першої інстанції разом з відмовою у задоволенні позову по суті спору і з такої підстави для відмови у задоволенні позову як пропуск строку позовної давності для звернення з цим позовом до суду.
Статтею 71 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
У відповідності до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Із пояснень позивачки, даних в Алуштинському міському суді слідує, що про заповіт матері вона дізналася в 1992 році, оскільки вона разом з матір'ю ОСОБА_8 приходила до нотаріальної контори, проте до суду звернулася через 12 років після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері та більше ніж через 16 років після смерті спадкодавця.
Правила позовної давності стосуються права на позов в матеріальному розумінні і можливе лише за наявності у заявника суб'єктивного права, яке має бути порушене іншою особою.
У п.11 постанови від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи, що суд відмовив ОСОБА_6 у задоволенні позову з вищезазначених підстав, колегія суддів вважає необхідним рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 13 листопада 2012 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання як на підставу відмови у позові ОСОБА_6 - пропуск строку позовної давності.
Зважаючи на те, що у даному випадку порушення будь-яких прав позивача відповідачем, які підлягають судовому захисту, не встановлено, правових підстав для відмови ОСОБА_6 у позові за пропуском строку позовної давності не було, у зв'язку з чим ці висновки суду підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення, а судове рішення підлягає зміні в частині підстав відмови у позові ОСОБА_6
Згідно пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не містять достатніх правових підстав для скасування рішення, тому в іншій частині колегія суддів вважає рішення суду законним та обґрунтованим та підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 13 листопада 2012 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання як на підставу відмови у позові ОСОБА_6 за пропуском строку позовної давності.
В решті рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 13 листопада 2012 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді
М’ясоєдова Т.М. Бондарев Р.В. Яковенко Л.Г.