АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Довженка, 7

Справа № 22-12/5/2006                                                 Головуючий у першій інстанції : Король Ю.А

Доповідач: Фазикош Г.В.

РІШЕННЯ

20.11. 2006 р.                                                                                                              м. Ужгород

Колегія суддів цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області в складі : Головуючої: Фазикош Г.В. судців: Павліченко СВ., Куштана Б.П., при секретарі: Тал па С.М.

з участю : представника позивача ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_2; представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

26 червня 2006 року Ужгородський міськрайонний суд постановив рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнув з відповідача на користь позивача - його повнолітнього сина ОСОБА_1 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 100 грн. щомісячно, починаючи з 21.04.2006 року і до досягнення 20-річчя.

Не погодившись із даним рішенням, відповідач подав на нього апеляційну скаргу , в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до нього відмовити.

В судовому засіданні в апеляційній інстанції відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Свою позицію мотивували тим, що, на їх думку, суд першої інстанції не повністю з'ясував фактичниі обставин справи та взяв до уваги неналежні докази, а тому рішення є необгрунтованим.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав та просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

На момент пред'явлення позову, ОСОБА_1 був повнолітнім, відтак він мав право вимагати присудження   йому   аліментів   з   батька,   але   виключно   за  наявності   одночасно   двох   підстав, передбачених ст.199 СК України, за умови того, що його батько має можливість їх виплачувати, а саме, якщо він:

1 )продовжує навчання,

2) потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а надані суду докази повинні бути належними, допустимими та достатніми.

Із наведеного випливає в т.ч. і те, що саме позивач повинен бут довести як факт того, що він продовжує навчатись, так і факт того, що він потребує матеріальної допомоги.

Між тим, документи, покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення в дійсності є лише незавіреними фотокопіями довідки та перекладу довідки, датованої 22 листопада 2005 року. До суду позовна заява поступила в квітні 2006 року. Оригінал цієї довідки та оригінал її перекладу судом не досліджувався, про що свідчить відсутність відповідної відмітки суду та протокол судового засідання. ( а.с. 13).

Жодних доказів, які б підтверджували факт того, що позивач не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги, в матеріалах справи не має. Крім того, в копіях документів, що надійшли до апеляційного суду, міститься аркуш під назвою „Облікові нагороди", в якому серед іншого є посилання наІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2. Характер, даних коштів представник позивача в судовому засіданні пояснити не міг, але і не заперечував.

Крім того, колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції взагалі не дослідив того, чи спроможний відповідач виплачувати аліменти позивачу, хоча матеріальний закон прямо пов'язує можливість присудження відповідного стягнення із матеріальною спроможністю боржника.

Таким чином, колегія вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити як недоведених.

Враховуючи наведене та .керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 303, 309 ЦПК України, ст.ст. 199 СК України,

РІШИЛИ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

          Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів скасувати.

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.

Рішення  набирає  законної  сили  з  моменту  його  проголошення,  але  може  бути  оскаржено  до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня проголошення.