АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

справа 22-1564\06

Справа № 22-1564/06                                           Головуючий у першій інстанції - Драб В.І.

Доповідач - Куштан Б.П.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 листопада 2006 р. колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Куштана Б.П.,

суддів: Павліченка С.В. та Фазикош Г.В.,

при секретарі Довбака Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду від 11 вересня 2006 р. за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1, треті особи -державний нотаріус Берегівської державної нотаріальної контори та Берегівське районне бюро технічної інвентаризації, про визнання договору дарування недійсним, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулася з указаним позовом до суду в квітні 2006 р. На обгрунтування зазначала, що 09.09.02 р. подарувала ОСОБА_1 жилий будинок АДРЕСА_1. Вважає, що договір дарування укладений внаслідок обману з використанням її хворобливого стану та неграмотності, позаяк вона мала намір заповісти будинок або укласти договір довічного утримання, та не відповідає вимогам закону (ст. 243 ЦК України в редакції 1963 р., ст. 4 ч.1, ч.б Закону України «Про власність») через наявність додаткового пункту щодо права безкоштовного проживання в домоволодінні та користування ним.

З текстом і змістом договору не знайома. Копії такого не отримувала. Про порушення своїх прав дізналася в березні 2006 р.

Просила поновити строк позовної давності, визнати договір дарування недійсним з поверненням будинку в її власність та здійсненням відповідної реєстрації в бюро технічної інвентаризації.

Рішенням суду від 11.09.06 р. позов задоволено повністю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове по суті заявлених вимог. Посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи через неправильне застосування норм матеріального права. Указує, що позивачка бажала укласти саме договір дарування, зі змістом останнього знайома, ніякого обману при укладенні договору не було, а включення додаткового пункту щодо права безкоштовного проживання в домоволодінні та користування ним законом дозволено (ст. 4 п.6 Закону «Про власність»). Окрім цього, строк позовної давності пропущений без поважних причин.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_3, апеляційну скаргу заперечили-як-безнідетавну.

Суд першої інстанції встановив що 09.09ю02 р. укладено договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1. Після укладення договору позивачка відповідно до п. 5 залишилася проживати в цьому домоволодінні та користуватися ним. Виниклі правовідносини регулюються ЦК України (1963 р.) та Законом «Про власність», згідно з якими в договорі дарування не має бути ніяких обмежень права власності обдарованого. Зазначене в п. 5 спірного договору право дарителя ОСОБА_2 на проживання в подарованому домоволодінні та користування ним суттєво обмежує право власності обдарованої ОСОБА_1, що є порушенням закону (ст.4 ч.б Закону «Про власність» та ст. 243 ЦК в редакції 1963 p.). Причини пропуску строку позовної давності є поважними.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення - залишенню без з мін, з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК (1963 p.), який діяв на час укладення угоди, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. За змістом указаної статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.

Між тим, у п. 5 спірного договору зазначено, що даритель ОСОБА_2 залишає за собою право безкоштовного проживання в указаному домоволодінні та користування ним. Це означає, що договір дарування укладений з умовою, яка всупереч вимогам закону обмежує діяльність власника, тобто ОСОБА_1 (а.с. 10).

Відповідно до ст. 48 ЦК (1963 p.) угода, яка не відповідає вимогам закону, є недійсною. При цьому кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.

У контексті наведеного суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення позову та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються не неправильному розумінні матеріального закону та спростовуються фактичними обставинами справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.І п.1, 308, 313,314 ч.І п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

ухвалила:

1.  Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

2.              Рішення Берегівського районного суду від 11 вересня 2006 р. залишити без змін.

3.              Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.