ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2013 р. Справа № 804/366/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.

за участю представників сторін: від позивача від відповідача: Усатенко В.І., Снітко Ю.Л., Кравченко Л.В. Самсоненко Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000162204, № 0000152204 від 10.12.2012р., -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить:

- визнати недійсними та скасувати винесені 10.12.2012р. відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0000162204 з податку на додану вартість на загальну суму 4 233 196,25 грн. (основний платіж 3 386 557 грн. та штрафні санкції 846 639, 25 грн.) та №0000152204 з податку на прибуток на загальну суму 5 291 496,25 грн. (основний платіж 4 233 197 грн. та штрафні санкції 1058299,25 грн.).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України позивачем з податку на прибуток та податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Фірма Едікт» за період січень 2010 року про що складено відповідний акт від 19.11.2012р. № 3553/224/30198424. Згідно висновків, викладених в акті перевірки перевіряючим встановлено не реальність здійснення господарських відносин із контрагентом та не можливість реального здійснення платником податків операцій позивачем про ланцюгу з постачальником ТОВ «Фірма Едікт» за січень 2010р. у зв'язку з чим встановлено завищення податкового кредиту у січні 2010 року та заниження податку на прибуток у першому кварталі 2010р. на вищевказану суму. На підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом 10.12.2012р. були прийняті вищезазначені податкові повідомлення-рішення. Позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки та прийняті податкові повідомлення-рішення є необгрунованими, такими, що суперечать нормам законодавства України з питань оподаткування, порушують та обмежують його права, оскільки висновки перевіряючим зроблені з перевищенням службових повноважень, оскільки будь-які взаємовідносини між ТОВ «Емельгард» та ТОВ «Фірма Едікт» жодним чином не можуть вплинути на взаємовідносини між ТОВ «Фірма Едікт» та позивачем, реальність правочину, укладеного позивачем та ТОВ «Фірма «Едікт» підтверджується первинними документами, які були надані до перевірки (угоди, видаткові накладні, податкові накладні, картки рахунків тощо), які підтверджують формування показників податкової звітності позивача та відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку підприємства; позивач мав відповідну інформацію щодо статусу ТОВ «Фірма «Едікт», як платника податку на додану вартість, зазначений контрагент позивача не був виключений з реєстру платників податку та не був виключений і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, не існувало даних і щодо анулювання у контрагента позивача свідоцтва податку на додану вартість. Крім того, позивач вказує і на те, що органи податкової служби не мають права здійснювати оцінку діяльності платників податків за договорами, укладеними позивачем з його контрагентами і поставлення під сумнів можливості фактичного виконання цих угод знаходяться поза межами повноважень органів державної податкової служби та свідчить про порушення відповідачем ст.6 та ст.19 Конституції України. За викладеного, позивач вважає, що факти та висновки, викладені в акті перевірки, що стали підставами для прийняття оспорюваних рішень є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про відсутність факту реального вчинення господарських операцій за січень 2010р. з урахуванням попереднього акту перевірки № 203 від 07.02.2011р. за період з 01.10.09р. по 30.09.2010р. за яким відповідачем було підтверджено та перевірено правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Едікт» у січні 2010р.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що в ході перевірки встановлено, що ТОВ «ІМПАП» здійснювало господарські операції з використанням підприємства з ознаками фіктивності, отже його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат. При цьому, представник відповідача зазначив, що позапланова невиїзна перевірка позивача була проведена на підставі наказу від 16.10.2012р. № 1035 згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, п.п.79.1, 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України з відома директора та заступника директора позивача, їм було вручено повідомлення від 16.10.2012р. та вищевказаний наказ № 1035, підприємством були надані первинні бухгалтерські документи щодо відображення в обліку та звітності операцій по господарських відносинах з ТОВ «Фірма «Едікт» за січень 2010р., крім того, вказав, що підставою для проведення перевірки позивача по взаємовідносинах з вищевказаним контрагентом став акт перевірки № 49/23-3/35986549 від 10.01.2011р. ТОВ «Фірма «Едікт» за період з 07.09.09р. по 31.08.2010р. щодо не підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ПП «Емельгард» за результатами якої фактичне місцезнаходження підприємства ТОВ «Фірма Едікт» встановити не має можливості. Крім того, представник посилається і на лист ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 відповідно до якого недійсність правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий право чин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину, є посадові особи цих юридичних осіб, зокрема, встановлені персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо. Отже, на думку відповідача відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 07.02.2013 року.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних станом на січень, 1 квартал 2010р.), виходячи з того, що спірні правовідносини по податку на додану вартість та з податку на прибуток виникли у січні та І кварталі 2010р., а також норми Податкового кодексу України в частині що стосуються порядку проведення перевірки з урахуванням того, що перевірка була проведена органами податкової служби 19.11.2012р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Також, пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного станом на січень 2010р.) - валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 16.10.2012р. по 12.11.2012р.Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на прибуток та податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Фірма «Едікт» за період січень 2010 року.

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт від 19.11.2012р. №3553/224/30198424 за висновками якого встановлено :

1. не реальність здійснення господарських відносин із контрагентом, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єкта оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «ІМПАП» - по ланцюгу з постачальником: ТОВ «Фірма «Едікт» за січень 2010 року;

2. встановлено завищення податкового кредиту у січні 2010 року на суму 3 386 557 грн., що в свою чергу призвело до порушення п.п.7.4.4. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість на загальну суму 3 386 557 грн., а саме: у січні 2010 року на суму 3 386 557 грн.;

3. в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 4 233 196,58 грн., а саме: у І кварталі 2010 року на суму 4 233 196,58 грн. (а.с. 42-61 том 1).

На підставі вищезазначеного акту перевірки, 10.12.2012р. податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000152204 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 5 291 496,25 грн.(а.с.40 том 1);

- № 0000162204 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 4 233 190,25 грн. (а.с. 41 том 1).

Зі змісту акту перевірку також вбачається, що акт містить посилання і на те, що вказана перевірка проведена податковою службою на підставі довідки № 56-065/10/04-065 виданої 23.07.2012р., наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІМПАП» від 16.10.2012р. за № 1035, згідно з підпунктом 78.1.1. пункту 78.1 статті 78 та відповідно до підпункту 79.1 пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та з урахуванням матеріалів перевірки акту № 49/23-3/35986549 від 10.01.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фірма Едікт» щодо не підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Емельгард» за період з 07.09.09 року по 31.08.10р. При цьому, також зазначено, що перевірка проведена з відома керівництва позивача та 16.10.2012р. заступнику директора з фінансів та економіки було вручено відповідне повідомлення та наказ щодо проведення вказаної перевірки(а.с.42-43 том 1).

Факт вручення наказу та повідомлення на перевірку позивачеві не є предметом даного спору та підтверджено представниками позивача у ході судового розгляду справи.

Також в акті перевірки зазначено перевіряючим і про те, що оскільки податковою інспекцією встановлено порушення ТОВ «Фірма Едікт» ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, то податковий кредит сформований ТОВ «Фірма Едікт» за рахунок ПП «Емельгард» та відповідні дані, наведені у декларації з ПДВ за грудень 2009р. є недійсними та зроблено висновок і про те, що у такому разі і ТОВ «ІМПАП» здійснювало госпорадські операції з використанням підприємства з ознаками фіктивності, отже, його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат (а.с.54 том 1).

Однак такі висновки податкового інспектора не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства, яке було чинним на 2010 рік, а тому є протиправними з огляду на наступне.

Як вбачається із наданих суду документів, 02.04.2009р. між ТОВ «Фірма Едікт» та ТОВ «Імпап» був укладений договір постачання № 0204-09Кр відповідно до якого ТОВ «Фірма Едікт» (Постачальник) передає ТОВ «ІМПАП» (Покупцю) у власність товар, найменування та якість якого визначається у відповідності з накладними, що є невідємною частиною даного договору. При цьому, додатковою угодою до даного договору від 01.12.2009р. п.4.3 встановлено, що ціна товару включає в себе ПДВ і дана на умовах самовивозу товару зі складу Постачальника (а.с.147-149 том 1).

Згідно наданих суду податкових на видаткових накладних, позивач за вказаним договором придбавав у січні 2010 року у ТОВ «Фірма Едікт» канцелярські товари.

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором у січні 2010 року між позивачем та ТОВ «Фірма Едікт» підтверджується копіями податкових та видаткових накладних, які виписані ТОВ «Фірма Едікт» як продавцем покупцю - ТОВ «ІМПАП», реєстром видаткових та податкових накладних, копіями товарно-транспортних накладних, а також копіями виписок банку за спірний період щодо оплати позивачем за отриманий товар, зазначений вище, де у складі вартості товару позивачем сплачено і суму ПДВ (а.с.150-177,186-250 том 1, а.с. 1-111, 199-250 том 2, а.с.1-40 том 3).

Станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Фірма Едікт» знаходилося в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.

Також, факт реальності здійснення позивачем господарської операції за вищевказаним договором підтверджується і наявність у позивача в оренді складського приміщення за адресою: м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 120, яке має загальну площу 1858,7 кв.м., куди як вбачається з копій товарно-транспортних накладних і була поставлена продукція позивачем отримана від ТОВ «Фірма Едікт», що підтверджується копією договору № 4/6-А від 02.01.2009р. Також, судом враховується і наявність у позивача достатньої кількості персоналу відповідного фаху щодо виконання вказаних робіт з урахуванням наданого штатного розпису на 2010р. (а.с.178-181 том1, а.с.175-184 том 2).

Крім того, із наданих суду документів вбачається, що підприємство позивача в подальшому здійснило продаж придбаних у ТОВ «Фірма Едікт» зазначених канцелярських товарів іншим своїм контрагентам з отриманням відповідного прибутку, що підтверджується відповідними копіями договорів, податкових накладних, видаткових накладних, копіями довіреностей на отримання товару, товарно-транспортними накладними, а також податковими деклараціями з податку на додану вартість та податку на прибуток та сплатою податку до державного бюджету ( а.с.1-250 том 3, а.с.1-250 том 4, а.с.1-250 том 5, а.с.1.250 том 6, а.с. 1-250 том 7, а.с.1-250 том 8, а.с.1-250 том 9).

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товару у січні 2010р. від контрагента - ТОВ «Фірма Едікт» що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: в видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних та позивачем здійснено оплату за отримані канцелярські товари на користь контрагента - ТОВ «Фірма Едікт» шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих виписок банку за спірний період видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару сплачено в тому числі і суми ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем у свого контрагента підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, що відображено в акті перевірки, однак зазначено, що висновки про нереальність здійснення платником податків операцій ТОВ «ІМПАП» по ланцюгу з постачсальником ТОВ «Фірма Едікт» за січень 2010 року зроблені на підставі акту перевірки № 49/23-3/35986549 від 10.01.2011р., який було надано податковій інспекції щодо перевірки контрагента позивача - ТОВ «Фірма Едікт» на підставі чого і було зроблено висновок про нереальність здійснення зазначеної господарської операції по всьому ланцюгу придбання товару.

Також, висновки, викладені в акті перевірки від 19.11.2012р., суперечать попередньому висновку податкової інспекції за результатами планової виїзної перевірки позивача за період з 01.10.09р. по 30.09.2010р., в якому зазначені правовідносини у податкової інспекції не визивали сумнівів на підтверджені в акті перевірки від 07.11.2011р. № 203/232/30198424 (а.с.68-145 том 1).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність (фіктивність) правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 19.11.2012р. зроблено висновок про те, що правочини укладені ТОВ «Фірма Едікт» є недійсними та позивач здійснив господарські операції з використанням підприємства, яке мало ознаки фіктивності та податковою інспекцією встановлено, що ТОВ «Фірма «Едікт» сформувало податковий кредит за рахунок ПП «Емельгард» в порушення ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 19.11.2012р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу посадових осіб ТОВ «ІМПАП» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 19.11.2012р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, суд критично ставиться до наданого представником відповідача витягу з кримінального провадження № 32013040040000113 щодо відкриття кримінального провадження 28.01.2013р. відносно посадових осіб позивача про притягнення їх до кримінальної відповідальності за ст.212 ч.3 КК України, оскільки у відповідності до норм Конституції України доказом вини посадових осіб позивача у скоєнні злочину може бути лише вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили.

Станом на момент розгляду даної справи представник відповідача вироку суду у кримінальній справі відносно посадових осіб позивача чи посадових осіб контрагента позивача - ТОВ «Фірма Едікт» суду не надав та пояснив, що відповідних вироків не існує.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який укладено між позивачем та ТОВ «Фірма Едікт», відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як посадових осіб ТОВ «Фірма Едікт», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Фірма «Едікт» та переписано повністю акт перевірки зазначеного контрагента та правовідносин цього контрагента з ПП «Емельгард» з яким у позивача не було будь-яких правовідносин у спірний період, що підтверджено як матеріалами справи, так і представниками сторін в судовому засіданні.

Що стосується договірних відносин позивача з ТОВ «Фірма Едікт», то зазначені взаємовідносини підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо виконання договору поставки, оплатою проведеною позивачем за отриманий товар на користь ТОВ «Фірма «Едікт» у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і суми ПДВ в розмірі 20%.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинних станом на січень 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно од статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визначати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

За таких обставин, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача - ТОВ «Фірма Едікт», які викладені в акті перевірки від 19.11.2012р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента.

Також відповідачем безпідставно були застосовані до позивача і штрафні санкції за порушення, яке нібито було вчинено позивачем у січні 2010р.на підставі п.123.1 ст. 123, абз.1, п.7 підр.10 р. ХХ Податкового кодексу України (а.с.40,41 том 1), оскільки норми Податкового кодексу України набрали законної сили з 01.01.2011р. та можуть бути застосовані до порушень, вчинених платниками податків лише з 01.01.2011р.

Крім того, суд виходить із того, що відповідно до ч.5, ч. 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо відсутності об'єкта оподаткування та неможливості реального здійснення позивачем операцій з постачальником ТОВ «Фірма Едікт» в січні 2010 року, викладених в акті перевірки від 19.11.2012р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності (фіктивності) правочинів не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно посадових осіб позивача ні його контрагента, які б набрали законної сили, суду не надано. Також, суду не надано і доказів того, що станом на січень 2010р. ТОВ «Фірма Едікт» не мало права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарської операції ТОВ «Фірма Едікт».

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит та віднесені суми до валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма Едікт» у січні 2010 року та І кварталі 2010р. на основі наявного договору постачання, який не визнаний недійсним (нікчемним) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 19.11.2012р. щодо нікчемності (фіктивності) правочину є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При цьому, у відповідності до вимог ст.ст. 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України слід вийти за межі позовних вимог та виходячи з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення відносяться до актів індивідуальної дії, необхідно захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправними оспорюваних податкових повідомлень-рішень та їх скасування.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжними дорученнями № 01 від 03.01.2013р. та № 1120 від 12.12.2012р. сплачено судовий збір у розмірі 2294 грн. 00 коп.(а.с.17-18 том 1), то підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп., оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000162204, № 0000152204 від 10.12.2012р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012р. № 0000162204 з податку на додану вартість на загальну суму 4 233 196,25 грн. та № 0000152204 з податку на прибуток на загальну суму 5 291 495,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПАП» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 12, код ЄДРПОУ 30198424) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. ( дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 12.02.2013р.

Суддя С.О. Конєва