УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2007 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі: головуючого - судді - Лагнюка М.М. суддів - Матієк Т.В., Таргоній С.В. за участю прокурора - Карпука Ю.А. потерпілих - ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника потерпілої ОСОБА_3, засудженого - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляціями прокурора Желтової Т.В., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_1 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2007 року,

в с тан овила:

Цим вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с Велика Вугаївка

Васильківського      району      Київської      області,

українець,    громадянин    України,    з    середньою

освітою,    одружений,    який    має    на   утриманні

неповнолітню дитину, працює ТОВ "ВКФ "Маетар-

Клас" начальником режиму, проживас за адресою:

АДРЕСА_1,

зареєстрований   за   адресою:   АДРЕСА_2, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення полі беї

позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КІС

України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим

строком три роки. На підставі ст. 76 КК України покладено обов'язки не

Справа № 11-а-1283 Категорія КК: ч. 2 ст. 286 Головуючий у першій інстанції Одинець В.М. Доповідач Матієк Т.В.

виїжджати на постійне місце проживання без дозволу органу криміналыю-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Вказаним вироком скасовано арешт, накладений на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 50.000 гривень.

Згідно з вироком 27.01.2007 року приблизно о 20 годині ОСОБА_4, керуючи автомобілем "Мерседес Бенц Віто" д.н.з. НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по проїжджій частині вул.М.Гречка, 10 від вул. Щербакова в напрямку вул. Північно-Сирецька в м.Києві зі швидкістю приблизно 50-60 км/год, порушив вимоги п.п. 2.9, 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням автомобілем, внаслідок чого здійснив наїзд на електроопору.

Внаслідок порушення ПДР та в результаті зіткнення з електроопорою пасажирам вказаного автомобіля ОСОБА_6. згідно висновку експерта були спричинено тяжкі тілесних ушкодження, які призвели до смерті останнього, ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В апеляції прокурор, не оспорюючи доведеність вини засудженого, кваліфікацію його дій та застосування до ОСОБА_4 ст.75 КК України, просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати у зв»язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого та уточнити покладені на засудженого згідно ст. 76 КК України обов'язки.

Апелянт вказує на те, що суд безпідставно не призначив засудженому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахував, що ОСОБА_4 вчинив злочин у стані алкогольного сп»яніння, а робота ОСОБА_4 не пов'язана з обов'язковим використанням транспортного засобу. Також апелянт вказує на необхідність уточнити у вироку покладені на ОСОБА_4 обов»язки - доповнити обов'язок, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України словами "за межі України" і виключити з обов'язку, передбаченого п. З ч. 1 ст. 76 КК України посилання щодо зміни місця навчання. З наведених мотивів апелянт просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_4. за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України покласти  обов'язки   не   виїжджати  за  межі   України  на  постійне   місце

проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

В апеляції потерпіла ОСОБА_1. просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати в наслідок м»якості призначеного строку позбавлення волі, незаконним залишенням засудженому права керувати транспортними засобами і безпідставним застосуванням до засудженого ст.75 КК України. Потерпіла вважає, що суд неправильно розглянув цивільний позов, а саме: безпідставно не стягнув на її користь матеріальну шкоду в сумі 145800 гри., безпідставно зменшив розмір позовних вимог про відшкодування морального збитків на її користь із заявлених 175000грн. до 50000 грн. та взагалі не прийняв рішення щодо заявлених нею вимог про стягнення з винного моральних збитків на користь її неповнолітнього сина в сумі 125000грн. Потерпіла також не погоджується з рішенням суду в частині скасування арешту на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, який є власністю засудженого, оскільки заявлені нею цивільні вимоги в повному обсязі не відшкодовано.

З вищевказаних мотивів потерпіла просила постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4. за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; стягнути з засудженого на її користь на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 145800 гривень, на відшкодування моральної шкоди на її користь 175 000 гривень та 125 000 гривень на користь її неповнолітнього сина ОСОБА_6.; накласти арешт на вищевказаний будинок.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача, пояснення потерпілої ОСОБА_1 і її представника, які просили не розглядати її апеляцію в частині скасування вироку про стягнення з засудженого на її користь моральної шкоди в сумі 50000гривень, вважали вирок в цій частині законним і обґрунтованим, а врешті підтримали апеляцію, пояснення потерпілого ОСОБА_2, який просив розглянути апеляції згідно з законом, пояснення засудженого, який просив залишити апеляції прокурора і потерпілої без задоволення, а вирок суду без зміни та застосувати до нього Закон України «Про амністію» від 19.04.2007 року, виступи учасників процесу в судових дебатах; останнє слово засудженого; перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, а апеляція потерпілої підлягає задоволенню частково, а вирок суду в частині скасування арешту на будинок і вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди на користь неповнолітнього сина потерпілої скасувати, виходячи з наступного.

Висновок суду у вироку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку злочині при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений доказами, перевіреними в судовому засіданні та детально викладеними у вироку, зокрема: показаннями підсудного, потерпілих про обставини дорожньо-транспортної події, висновками судово-медичних експертиз щодо отриманих ОСОБА_6. та ОСОБА_2 тілесних ушкодження, висновком судово-медичної експертизи щодо наявності в крові у ОСОБА_4 в момент ДТП етилового спирту концентрація якого відповідає алкогольній інтоксикації середньої тяжкості, даними протоколу огляду місця подій від 27.01.2007 року, даними протоколу огляду автомобіля "Мерседес Бенц Віто" від 10.02.2007 року після події ДТП.

Дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно. Вказаний висновок суду учасниками процесу не заперечується.

При призначенні основного покарання засудженому ОСОБА_4. суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого злочину, особу винного, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, мас постійне місце проживання та роботи, наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини, добровільне відшкодування матеріальної шкоди, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, і обгрунтовано призначив покарання у вигляді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.2 ст. 286 КК України. Таке покарання за своїм строком є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, тобто відповідає вимогам ст.65 КК України. Підстав вважати, що це покарання у вигляді позбавлення волі за своїм розміром є м»яким, як на це вказує потерпіла в апеляції, немає. В цій частині апеляція потерпілої є необгрунтованою.

Посилання потерпілої в апеляції на те, що по справі відсутні підстави для застосування до ОСОБА_4 ст.75 КК України, тобто, для звільнення його від відбування з випробуванням, є також необгрунтованими.

Суд мотивував своє рішення про застосування до засудженого ст.75 КК України. При цьому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, виключно позитивні дані про особу засудженого, наведені вище в ухвалі, щире каяття винного. Тому враховуючи наведене, молодість ОСОБА_4, існують підстави, передбачені законом для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто з випробуванням.

Те, що ОСОБА_4 вчинив злочин, який відноситься за ст.12 КК України до категорії тяжких злочинів та вчинив злочин у стані алкогольного сп»яніння, не перешкоджає застосуванню до нього ст.75 КК України.

Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с.93) засуджений ОСОБА_4 має неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо якого не позбавлений батьківських прав. ОСОБА_4 вчинив злочин з необережності, за який законом передбачено максимальне покарання 8 років позбавлення волі. Тобто, ОСОБА_4 являється суб»єктом (стаття 1) Закону України « Про амністію» від 19.04.2007 року. Із врахуванням вимог цього Закону про амністію колегія суддів не вбачає підстав для призначення ОСОБА_4. додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, як про це просять прокурор і потерпіла.

Відповідно до статті 1 даного Закону України про амністію ОСОБА_4. підлягає звільненню від основного покарання, призначеного судом у вигляді 4 років позбавлення волі. За таких обставин минула необхідність у уточненні обов»язків, покладених на ОСОБА_4 вироком суду, передбачених п.1 ч.1 ст.76 КК України, як про це ставить питання прокурор в апеляції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції потерпіла подала письмову заяву, в якій просила не розглядати доводи її апеляції про скасування вироку в частині задоволеного цивільного позиву про стягнення з засудженого на її користь моральної шкоди в сумі 50000гривень, вважали" вирок в цій частині f законним і обґрунтованим. Тому ці вимоги потерпілої колегія суддів не розглядає.

Як вбачається з матеріалів справи, при попередньому розгляді справи суд прийняв до провадження цивільний позов потерпілої про стягнення з підсудного матеріальної шкоди в сумі 8674 грн. і моральної шкоди на її користь в сумі 175000грн. та користь її неповнолітнього сина в сумі 125000грн. (а.с.109-111). В ході судового розгляду справи ОСОБА_4 відшкодував потерпілій матеріальну шкоду в сумі 11000 грн. Як вбачається з протоколу судового засідання, в судових дебатах потерпіла і її представник просили задовольнити цивільний позов лише про стягнення моральної шкоди. Інших позовних заяв про стягнення матеріальної шкоди із зазначенням розміру позову, його предмету і доказів на його обгрунтування потерпіла не заявляла. За таких обставин суд правильно не розглядав інші вимоги потерпілої про стягнення матеріальної шкоди. З цих підстав колегія суддів не розглядає доводи потерпілої про стягнення з засудженого на її користь матеріальної шкоди в сумі 145800 грн., як такі, що не були заявлені в суді першої інстанції. З цих же підстав не підлягають задоволенню заявлені потерпілої в суді апеляційної інстанції письмові вимоги від.25.07.2007 року про стягнення в порядку ч.1 ст.1202 ЦК України з засудженого матеріальної шкоди на користь неповнолітнього сина в сумі 32400 грн. Потерпіла не позбавлена можливості заявити такі вимоги в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з вироку, суд розглянув цивільний позов потерпілої лише в частині відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди на користь неповнолітнього сина

потерпілого взагалі не розглядав і не прийняв в цій частині будь-якого рішення, що позбавляє апеляційну інстанцію перевірити вирок суду в даній частині. Наведене свідчить про те, що вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди на користь неповнолітньої дитини, є незаконним і необгрунтованим, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Оскільки судом першої інстанції не було прийнято рішення щодо долі цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди на користь її неповнолітньої дитини, то апеляційна інстанція не вправі розглядати прохання Побережної про задоволення цього позову в сумі 50000 грн.

Згідно з матеріалами справи органом досудового слідства відповідно до вимог ст.29 КПК України 24.02.2007 року постановою слідчого з метою забезпечення в майбутньому цивільного позову було накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_4. на праві власності.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині скасування арешту на вказаний будинок. Засуджений в добровільному порядку не відшкодував всі цивільні вимоги потерпілої, заявлені нею і визнані судом обґрунтованими. Тому підстав для зняття арешту з вищевказаної будівлі у суду першої інстанції не було. Вказівка суду на те, що в будинку прописані інші особи, як підставу для скасування арешту, не є предметом судового розгляду на даній стадії. Тому вирок суду в частині скасування арешту на будинок є незаконним і підлягає скасуванню. Постанова слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві Мельника Ф.В. від 24.02.2007 року про накладення арешту на майно ОСОБА_4, а саме на житловий будинок АДРЕСА_2 є чинною, тому накладати повторно арешт на вказаний будинок, як про це просить потерпіла, підстав немає.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора задоволенню не підлягає, апеляція потерпілої ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

В задоволенні апеляції прокурора Желтової Т.В., яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, відмовити. Апеляцію потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати вирок Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2007 року відносно ОСОБА_4 в частині скасування арешту на будинок АДРЕСА_2, накладеного постановою слідчого СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві Мельником Ф.В. від 24 лютого 2007 року, та в частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 на користь неповнолітньої дитини ОСОБА_6 Справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2007 року відносно ОСОБА_4 залишити без зміни.

На підставі п. б статті 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року ОСОБА_4 звільнити від основного покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі за вироком Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2007року.