КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-9098/11 Головуючий у 1-й інстанції: Оладько С.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 24.10.2011 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до УПФ України у м. Буча Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 24.10.2011 позов задоволено частково: визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області; зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та додаткову пенсію в розмірі 15 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 11.11.2010 з урахуванням вже проведених виплат; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а також є дитиною війни.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195 дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Розміри мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлювались Законами України Про державний бюджет України на відповідний рік.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Крім того, мінімальна пенсія за віком не може бути нижчою ніж прожитковий мінімум і відповідно до вимог ст. 46 Конституції України.

Хоча у вищезазначений період дія положень ст. 51 Закону № 796 та ст. 6 Закону № 2195 не зупинялась, розрахунок зазначеного підвищення до пенсії, додаткової пенсії та державної соціальної допомоги відповідачем здійснено не згідно ст. 51 Закону № 796 та ст. 6 Закону № 2195, а згідно постанов КМ України.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України щодо пріоритетності законів над підзаконними актами, безпідставними є посилання апелянта на постанови КМ України, які обмежують права на отримання вищезазначених підвищення до пенсії, додаткової пенсії та державної соціальної допомоги, порівняно з правами, встановленими ст. 51 Закону № 796 та ст. 6 Закону № 2195, а тому застосуванню підлягають саме останні.

Отже, у вищевказаний період позивач мала право на отримання додаткової пенсії та державної соціальної допомоги відповідно до ст. 51 Закону № 796 та ст. 6 Закону № 2195, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Оскільки у резолютивній частині постанови суду першої інстанції зобов'язано відповідача проводити відповідні виплати без зазначення по який період їх здійснювати, то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суд може з власної ініціативи або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

При цьому, апелянтом в порушення вимог частин 1, 2 статті 71 КАС України не надано жодних доказів на спростування правомірності оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 122, 183-2, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області - залишити без задоволення, а постанову Ірпінського міського суду Київської області від 24.10.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В.