Справа № 2-268/12

Провадження № 2/369/53/13

РІШЕННЯ

іменем України

25.01.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Коцюрби М.П.

за участю секретаря: Кучер В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На час смерті спадкодавець була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1.

Після неї залишилося спадкове майно, яке складалося: з будинку та земельної ділянки під ним площею 0,2493 Га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом на право власності на жилий будинок від 15.02.2000 року та державним актом на право власності на землю № НОМЕР_1; земельної ділянки площею 4,72 га, що розташована на території Будичанської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку; земельна частка (пай) площею 2,49 га, що розташована на території Будичанської сільської ради, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом; житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується рішенням №14 від 20 березня 2002 року виконавчого комітету Будичанської сільської ради.

ОСОБА_3 постійно проживала та померла в АДРЕСА_1. ОСОБА_1 останні роки постійно доглядав її. В зв'язку із тим, що спадкодавець була похилого віку, то вона з місця проживання майже нікуди не виїжджала.

02 липня 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт посвідчений секретарем Будичанської сільської ради та зареєстрований в реєстрі сільради за № 81. Відповідно до заповіту, все майно, що буде належати ОСОБА_3 на момент смерті, вона заповідала Позивачу. Пізніше, 07.02.2006 року даний заповіт було зареєстровано в державному Спадковому реєстрі заповітів за № 38708286.

Відповідно довідки Будичанської сільської ради від 11.03.2011 року № 558, даний заповіт згідно реєстраційних книг нотаріальних дій по сільській раді не змінювався і не скасовувався.

Після смерті ОСОБА_3 Позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Чуднівського району, Житомирської області, яка повідомила йому, що у неї знаходиться заповіт на ім'я дочки спадкодавця ОСОБА_2, який був складений ОСОБА_3 24 грудня 2004 року, та який відповідно до цивільного законодавства відмінив попередній заповіт, та пред'явила Позивачу даний заповіт для ознайомлення. Ознайомившись із даним заповітом, ОСОБА_1 помітив, що підпис від імені ОСОБА_3 зроблений не нею, а підроблений іншою особою. До того ж вказаний заповіт був складений не за місцем проживання ОСОБА_3, а у с. Безуглівка Згурівського району Київської області у сільській раді і посвідчений секретарем вказаної сільської ради. Позивач зазначив, що вказане село знаходиться на відстані майже 500 км від місця проживання спадкодавця і для того, щоб підписати заповіт їй знадобилось би проїхати майже 1 000 км, що було неможливим, так як на дату вказану в заповіті матір Позивача була дуже похилого віку і нікуди з місця проживання не виїжджала.

Позивач зазначив, що підпис на спірному заповіті є підробленим, сам заповіт викликає сумнів у його дійсності.

Просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений 24 грудня 2004 року секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області ОСОБА_4 під реєстровим № 45 та стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В судовому засіданні Позивач та його представник просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та її представник. надаючи пояснення по справі, заперечували проти задоволення позову.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши докази по справі, приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати Позивача, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На час смерті спадкодавець була зареєстрована та постійно проживала в АДРЕСА_1.

Після неї залишилося спадкове майно, яке складалося: з будинку та земельної ділянки під ним площею 0,2493 Га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом на право власності на жилий будинок від 15.02.2000 року та державним актом на право власності на землю № НОМЕР_1; земельної ділянки площею 4,72 га, що розташована на території Будичанської сільської ради, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку; земельна частка (пай) площею 2,49 га, що розташована на території Будичанської сільської ради, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом; житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується рішенням №14 від 20 березня 2002 року виконавчого комітету Будичанської сільської ради.

ОСОБА_3 постійно проживала та померла в АДРЕСА_1. ОСОБА_1 останні роки постійно доглядав її.

02 липня 2002 року ОСОБА_3 склала заповіт посвідчений секретарем Будичанської сільської ради та зареєстрований в реєстрі сільради за № 81. Відповідно до заповіту, все майно, що буде належати ОСОБА_3 на момент смерті, вона заповідала Позивачу. Пізніше, 07.02.2006 року даний заповіт було зареєстровано в державному Спадковому реєстрі заповітів за № 38708286.

Відповідно довідки Будичанської сільської ради від 11.03.2011 року № 558, даний заповіт згідно реєстраційних книг нотаріальних дій по сільській раді не змінювався і не скасовувався.

Після смерті ОСОБА_3 Позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Чуднівського району, Житомирської області, яка повідомила йому, що у неї знаходиться заповіт на ім'я дочки спадкодавця ОСОБА_2, який був складений ОСОБА_3 24 грудня 2004 року.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде установлено, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі. Але при зазначених обставинах заповіт може бути визнано недійсним тільки з наданням відповідних доказів, які підтверджують ці обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.83 р. "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", з подальшими змінами і доповненнями, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, роз'яснює, що вирішуючи спори, пов'язані зі спадкуванням за заповітом, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 534, 544 ЦК заповіт може бути зроблено лише особисто самим громадянином-заповідачем.

Стаття 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Так згідно висновку спеціаліста № 171-ВКД від 19.04.2012 року, який був складений на замовлення прокуратури Згурівського району Київської області старшим експертом сектора технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області майором міліції ОСОБА_5, яка має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз, відповідно до свідоцтва № 224, виданого ЦЕКК МВС України 31.12.2008 року, стаж експертної роботи з 1998 року, друкований текст заповіту ОСОБА_3 від 24.12.2004 року надрукований на друкарській машинці типу електромеханічної системи «Ятрань», а саме друкарській машинці, що знаходиться в користуванні Безуглівської сільської ради Згурівського району… Друкований текст заповіту ОСОБА_3 від 24.12.2004 року надрукований на початку 2007 року… Час виготовлення заповіту ОСОБА_3 не відповідає вказаній в ньому даті.

В поясненні від 19.07.2012 року, відібраному слідчим прокуратури Згурівського району, секретар Безуглівської сільської ради ОСОБА_4, яка посвідчувала спірний заповіт, повідомила, що даний заповіт вона складала у серпні-вересні 2010 року (а не у грудні 2004 року, як зазначено в заповіті), коли до неї звернулась особа, яка в селі не проживала. Також вона повідомила, що зареєструвала заповіт іншою датою - 2004 роком, так як її попросила про це особа, яка звернулась, так як у 2010 році заповіти підлягали обов'язковій реєстрації в електронному реєстрі заповітів.

Відповідно до висновку спеціаліста № 522-ВКД від 02.11.2011 року складеного начальником сектора технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області підполковник міліції Бєловою Л.М., яка має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта, згідно свідоцтва № 400 від 05.11.2007 року, яка має спеціальну підготовку і стаж експертної роботи з 1997 року, зазначено, що підпис у графі «підпис» у заповіті від 24.12.2004 року, ймовірно, виконаний не гр. ОСОБА_3, а іншою особою. В підписі у графі «Підпис» у заповіті від 24.12.2004 року ознак незвичайного стану не виявлено, але були встановлені ознаки кутастості, звивистості в елементах літер досліджуваного підпису. Це може свідчити про навмисне наслідування почерку особам похилого віку.

Крім того, допитана під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 підтвердила, що відносини між Відповідачем та спадкодавцем були поганими, за ОСОБА_3 доглядав та піклувався її син ОСОБА_1. На час укладання спірного заповіту ОСОБА_3 погано пересувалась, хворіла на артрит колінного суглоба та за межі будинку, в якому проживала, виходила тільки за допомогою сина чи інших близьких осіб.

Аналогічні покази дала й свідок ОСОБА_8, яка є рідною сестрою померлої.

Відповідно до ст. 63 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Суд не має підстав брати під сумнів достовірність фактів, які повідомили свідки, оскільки даних про зацікавленість свідків під час розгляду судової справи не виявлено, їх показання не спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що в спірному заповіті підписалась не ОСОБА_3, а інша особа, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати покладено на Відповідача.

На підставі ст. ст. 202, 203, 215, 1233, 1247, 1257 Цивільного кодексу України, ст. ст. 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений 24 грудня 2004 року секретарем Безуглівської сільської ради Згурівського району Київської області ОСОБА_4 під реєстровим номером 45.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті державного мита у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічні послуги 74 (сімдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя М.П. Коцюрба