Справа 22-1430 ас Категорія 38
Головуючий у 1 інстанції Ребров С А.. Доповідач Червинська М.Є.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючої: Червинської М.Є., Суддів: Алексеева А.В., Бабакової Г.А. При секретарі Мартіросовій А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Будьоннівського районного суду м. Донецька від 6 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної ради м. Донецька про стягнення заборгованості з щорічної допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 6 березня 2006 року частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Будьоннівської районної ради м. Донецька ради про стягнення заборгованості з щорічної допомоги на оздоровлення , з управління на користь позивачки стягнута допомога на оздоровлення за 2005 рік в сумі 68,50 гривень.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати постанову суду, посилаючись на те, суд безпідставно дійшов до висновку щодо правомірності дій відповідача, не врахував при цьому порушення вимог закону щодо розміру щорічної допомоги.
Суд першої інстанції встановив, що позивачка є особою, яка постраждала від аварії на ЧАЕС, є інвалідом 3 групи, відповідно до Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Судом встановлено, що за період 2002-2004 pp. відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виплатив позивачці щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі, встановленому зазначеною постановою за кожен рік, суд вважав, що такі виплати проведені відповідачем в межах своєї компетенції й з дотриманням вимог закону. Оскільки відповідач не сплатив позивачки щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік в розмірі 90 гривень, суд стягнув таку допомогу з врахуванням сплачених відповідачем 21,50 гривень - 68,50 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
Заслухавши доповідача, доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Відповідно до вимог ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Відповідно до вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, інвалідам 3 групи передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачка є особою, яка постраждала від аварії на ЧАЕС, визнана інвалідом 3 групи, інвалідність пов"язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Встановлено, що за період 2002-2004 pp. відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26 липня 1996 р. „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачував позивачки щорічну допомогу у сумі 21 грн. 50 коп. за кожен рік.
Відповідно до ст. 62 зазначеного Закону, застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Ст. 63 зазначеного Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки ст. 95 Конституції передбачено, що тільки виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 116 Основного Закону, розроблення проекту закону про Державний бюджет України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а відповідно до ст. 117 Конституції України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання. Відповідно до ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на p.", саме на Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету покладено обов'язок затвердити розподіл бюджетних призначень на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розрізі бюджетних програм.
Статтею 33 Закону України "Про державний бюджет на 2003", визначено, що Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості по соціальним виплатам, передбаченим програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим підтверджена наявність заборгованості державним бюджетом.
Статтею 28 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р." встановлена необхідність передбачити бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" у сумі 14.108.908,1 тис. гривень, з яких на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено 1.659.228,1 тис. гривень, у тому числі соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадянам, - 1.341.235,1 тис. гривень, з яких 414.279,4 тис. гривень - на повне погашення заборгованості, що виникла у минулі роки. Заборгованість при цьому враховувалися в межах розміру, встановленого вищевказаними постановами Кабінету Міністрів України, в цих розмірах кошти надходили на відповідний рахунок УПСЗН, з якого і проводилися виплати. Проведення виплат бюджетних коштів з інших рахунків, являється порушенням Бюджетного Кодексу України і тягне за собою певну відповідальність.
Відповідач сплатив позивачки щорічну допомогу за 2005 рік в розмірі 21,50 гривень, в той час як постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена виплата допомоги для інвалідів третьої групи - 90 гривень, тому суд стягнув заборгованість в розмірі 68,50 гривень.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб"єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що відповідач довів в судовому засіданні, що він при визначенні сум на оздоровлення за 2002-2004 року, які сплачувались на користь позивачки, діяв в межах своєї компетенції, та в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетами на відповідні роки, при цьому підстав для висновку, що відповідач порушив вимоги закону не має.
Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.
Керуючись ст.ст. 198, 200 КАС України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.Постанову Будьоннівського районного суду м. Донецька від 6 березня 2006 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.