Справа 7953 Категорія 38
Головуючий у 1 інстанції КорекОСОБА_5 Н.Р. Доповідач Лук'ОСОБА_5ова С.В.
P I Ш Е Н Н Я Іменем України
17 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'ОСОБА_5ової С.В., Осипчук О.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення СніжнОСОБА_5ського міського суду Донецької області від 7 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи органи опіки та піклування міста Сніжне та Петровського району міста Донецька - без самостійних вимог, ОСОБА_3 - з самостійними вимогами про позбавлення батьківських прав та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дітей.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки і її представників, відповідачки, представників третьої особи, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В листопаді 2005 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову вона вказала, що відповідачка не перебувала у шлюбі з її сином. Відповідачка і її син є батьками її малолітніх внуків ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. Відповідачка не працює, зловживає спиртними напоями; її брат є наркоманом, батько - алкоголіком. З 2001 року відповідачка не приймає, участі у вихованні дітей, не турбується про них через неупорядковані зв'язки з іншими чоловіками. Відповідачка не надає дітям матеріальної допомоги, втратила з дітьми всякий зв'язок. Діти уникають матері. В теперішній час вона бажає оформити опіку над внуками і вважає, що це буде в інтересах дітей.(а.с.З). Відповідачка ОСОБА_2 звернулася в суд до позивачки ОСОБА_1 із зустрічним позовом про відібрання дітей. В обґрунтування зустрічного позову відповідачка вказала, що проживала з сином позивачки з 1995 року. У 2004 році у зв'язку із захворюванням туберкульозом легенів вона була поміщена на стаціонарне лікування в Шахтарський тубдиспансер. Діти залишилися на піклуванні батька. Але пізніше він був засуджений до позбавлення волі і дітей забрала позивачка. З вересня 2004 року вона проживає у будинку своїх батьків в місті Сніжне, де достатньо місця для проживання дітей. Вона неодноразово зверталася з проханням повернути їй дітей. Діти не ходять до школи. Тому вона просила відібрати дітей у позивачки і передати їй на виховання (ах. 11).
Рішенням міського суду Донецької області від 7 липня 2006 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 і задоволено зустрічний позов ОСОБА_2: малолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відібрані від позивачки ОСОБА_1 і передані відповідачці ОСОБА_2. Цим рішенням встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є матір'ю малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. Третя особа ОСОБА_3 є батьком цих дітей. Позивачка ОСОБА_1 проживає в місті Донецьку, з 2001 року по теперішній час онуки проживають разом з нею та ще з п'ятьма родичами, з яких дві дитини. З 16 березня по 1 вересня 2004 року відповідачка ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Шахтарському тубдиспансері, потім лікувалася амбулаторно; контакт з дітьми їй був протипоказаний. Тому суд прийшов до висновку, що відповідачка з об'єктивної причини не виконувала своїх обов'язків по вихованню дітей. Той факт, іцо діти не відвідують школу через побоювання, що відповідачка ОСОБА_2 забере дітей зі школи, на думку суду підтверджує, що відповідачка протягом 2004-2005 років вимагала повернення дітей. Надані характеристики на ОСОБА_2 позитивні, спиртні напої вона не вживає; стан її здоров'я задовільний; загальний дохід, умови проживання дозволяють їй утримувати дітей. Суд визнав неспроможними доводи позивачки ОСОБА_1 в тій частині, що спілкування відповідачки ОСОБА_2 з особами сумнівної поведінки є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки це не ґрунтується на законі; син позивачки ОСОБА_1 двічі судимий; одна із її доньок померла через наркоманію, що позивачка не заперечувала. Страху перед матір'ю діти не відчувають, вони пам'ятають як добре їм жилося разом з матір'ю і батьком; їх негативне ставлення до матері сталося через те, що діти чують від дорослих негативні вислови про матір, знаходяться під впливом родини позивачки ОСОБА_1 Тому суд не врахував небажання дітей проживати разом з відповідачкою ОСОБА_2. Суд не погодився з висновком відділу освіти виконкому Петровської районної ради міста Донецька про доцільність позбавлення відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав і визнав його необгрунтованим, оскільки вказані фахівці не виїжджали на місце проживання відповідачки, не спілкувалися ні з останньою, ні з її оточенням; не досліджували її спосіб життя, умови проживання, рід занять. Позивачкою не доведено в судовому засіданні, що відповідачка ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків або що існують інші підстави для задоволення її позову (а.с.126-130).
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення СніжнОСОБА_5ського міського суду Донецької області від 7 липня 2006 року та ухвалення по справі нового рішення про задоволення її позову і про відмову у задоволенні зустрічного позову через необґрунтованість рішення суду і ухвалення його з порушенням вимог СТ..СТ.1, 4 ЦПК України. Довідки квартальної від 15 жовтня 2005 року і від 10 квітня 2006 року, засвідчені свідками, підтверджують, що ОСОБА_2 не надавала матеріальної допомоги дітям. Суд необгрунтовано стверджує в рішенні, що саме вона стала ініціатором розлучення дітей з їх матір'ю - відповідачкою ОСОБА_2. Звернення відповідачки до правоохоронних органів викликані не материнським почуттям; це реакція відповідачки на її бажання зробити законною опіку над онуками. Позитивні характеристики відповідачки і довідка про її доходи спростовується рапортом працівника міліції від 24 квітня 2006 року. Вона створила необхідні умови для проживання дітей. Діти не бажають проживати з відповідачкою. Згідно ст.. 161 ч.2 СК України суд не може передати дітей для проживання з тим з батьків, хто не має постійного доходу і своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвитку дитини. У відповідності до вимог ч.З ст.161 СК України дитина може бути передана їй (а.с. 158-160).
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка, її представники та представники третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги; відповідачка не визнала апеляційну скаргу і просила залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню, рішення суду від 7 липня 2006 року підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічного позову з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволення зустрічного позову, в іншій частині рішення підлягає залишенню без зміни через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відсутні передбачених ст.. 164 СК України підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав. Викладене у позовній заяві позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_3 і надані ними, їх представниками докази спростовуються сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів. Тому рішення суду від 7 липня 2006 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 про позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав підлягає залишенню без зміни.
Рішення суду першої інстанції від 7 липня 2006 року в частині задоволення зустрічного позову про відібрання дітей підлягає скасуванню з ухваленням по справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову через наступне.
Згідно ст.. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітні діти проживали разом з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Але відповідно ч.З ст.163 СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Із пояснень самої відповідачки ОСОБА_2 встановлено, що вона не має постійного місця проживання, постійної роботи, яка б дозволила їй утримувати своїх дітей. Позитивні характеристики з місць проживання відповідачки ОСОБА_2 свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про позбавлення її батьківських прав, але самі по собі не є підставою для задоволення її зустрічного позову про відібрання дітей. Відповідачка хворіє туберкульозом і в матеріалах справи відсутні докази того, що її постійне перебування поряд з дітьми не спричинить шкоди здоров'ю останніх. Амбулаторне лікування відповідачці ОСОБА_2. призначене лише через те, що вона вийшла заміж (а.с.15). В теперішній час обидві дитини навчаються у школі. Сукупність вказаних обставин не дозволяє у теперішній час задовольнити зустрічний позов про відібрання дітей. Крім того, із пояснень сторін встановлено, що діти довгий час не спілкувалися з матір'ю- відповідачкою ОСОБА_2, не підтримували з нею відносин; і для дітей у даному випадку не має значення з якої причини це мало місце. У даному випадку раптова і різка зміна місця проживання дітей, місця навчання, їх оточення може бути серйозною душевною травмою для дітей відповідачки і тому останнім необхідний певний період адаптації для переход» від одних умов життя до других.
Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи у "їх сукупності, апеляційний суд вважає, що задоволення зустрічного позову про відібрання дітей у теперішній час суперечить інтересам дітей відповідачки ОСОБА_2. Тому апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову не відповідають обставинам справи, а це згідно п.З ч.І ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову про відібрання дітей.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.2, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення СніжнОСОБА_5ського міського суду Донецької області від 7 липня 2006 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дітей скасувати і відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про відібрання дітей;
в іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.