Справа №7844 Головуючий у 1 інстанції Шляпін О.В.
Категорія 23______________________________ Доповідач Лук'янова С.В.______________
УХВАЛА Іменем України
17 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової СВ., Осипчук О.В.
при секретарі Андрусішиній М.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки, відповідачів. представника відповідача ОСОБА_5, третьої особи, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 червня 2006 року в частині визначення суми моральної шкоди та відмови у стягненні з відповідача ОСОБА_2 матеріальної, моральної шкоди та судових витрат і ухвалення по справі нового рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на її користь у відшкодування матеріальної шкоди - 8333,18 грн., у відшкодування моральної шкоди - 8 тисяч гривень, судові витрати - 980,21 грн., а всього - 17313,39 грн. через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Вона не згодна з висновками суду першої інстанції про те, що на час ДТП ОСОБА_3 керував автобусом на підставі довіреності. Згідно матеріалам справи договір найму між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не укладався і не реєструвався в податковій інспекції і Ясинуватському центрі зайнятості у встановленому законом порядку, що на думку суду свідчить про відсутність трудових відносин між власником автобуса і водієм. Згідно білетно-обліковому листку ОСОБА_3 вказаний кондуктором; ці листки видавав ОСОБА_3, він же забирав і виручку. ОСОБА_2 не виявив бажання надати в судове засідання шляховий листок. Це свідчить про наявність між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 фактичних трудових відносин. Матеріали справи і пояснення сторін підтверджують, що на час ДТП ОСОБА_2 був володільцем транспортного засобу і, відповідно, належним відповідачем по справі. Стягнуту рішенням суду суму у відшкодування моральної шкоди вона вважає замалою, яка не відповідає спричиненій їй моральній шкоді (а.с.277-281). В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення через порушення норм процесуального права і недоведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП і спричиненні матеріальної і моральної шкоди. Суд вважав, що відповідачем ОСОБА_3 порушено п.13.1 ПДР, але вимоги цього пункту Правил повинен був дотримуватися і водій автомобіля „Форд Ескорт" (водій ОСОБА_4), з яким зіткнувся автобус під керуванням ОСОБА_3. Водій ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 12.9 г, 2.3 б ПДР. В рішенні суд послався на висновок спеціаліста від 12 червня 2003 року як на доказ вини ОСОБА_3 у скоєнні ДТП. Але після проведення відповідних розрахунків спеціаліст прийшов до висновку, що пояснення водія ОСОБА_4 про механізм ДТП неспроможні і при виконанні ним вимог п.10.1 ПДР він мав технічну можливість запобігти ДТП. Але проведена пізніше судова автотехнічна експертиза прийшла до інших висновків. Тому в судовому засіданні він заявляв клопотання про призначення повторної автотехнічної експертизи, але суд відмовив у задоволенні його клопотання. Суд взяв до уваги висновок експертизи, який отримано з порушенням порядку, встановлено законом. Безпідставним є посилання суду і на постанову судді Ясинуватського районного суду від 12 січня 2004 року, оскільки справа була закрита на підставі ст.. 247 КУпАП (а.с.271-276).
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка повністю підтримала доводи своєї апеляційної скарги і не визнала апеляційну скаргу представника відповідача; відповідачі і представник відповідача ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги останнього і не визнали апеляційну скаргу позивачки; третя особа визнала апеляційну скаргу позивачки і не підтримала апеляційну скаргу представника відповідача.
Рішенням Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 червня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто: у відшкодування матеріальної шкоди - 8333,18 грн., моральної шкоди -1000 грн., витрати по оплаті експертизи - 738,38 грн., витрати по оплаті державного мита - 91,38 грн., витрати на правову допомогу - 150 грн. (а.с.261-264). Цим рішенням встановлено, що 10 червня 2003 року в місті Донецьку на перехресті ІНФОРМАЦІЯ_1 сталася ДТП між автомобілями „Форд-ескорт" номерний знак НОМЕР_1, який належить позивачці, та автобусом „ЛАЗ-695" номерний знак НОМЕР_2, який належить відповідачу ОСОБА_2. Зіткнення автомобілів сталося з вини відповідача ОСОБА_3, який керував автобусом на підставі довіреності від власника автобусу і не виконав вимоги п.13.1 ПДР, тобто не витримав безпечну дистанцію руху, щоб уникнути зіткнення з автомобілем позивачки, який рухався попереду. Трудовий договір між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не укладався (а.с.262-264).
Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги позивачки і представника відповідача задоволенню не підлягають через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про наявність вини відповідача ОСОБА_3 у скоєнні ДТП і про стягнення сум у відшкодування матеріальної і моральної шкоди, судових витрат саме з відповідача ОСОБА_3.
10 червня 2003 року відповідач ОСОБА_3 на підставі належної довіреності, виданої відповідачем ОСОБА_2, керував автомобілем ЛАЗ держномер НОМЕР_2 (далі ЛАЗ) і скоїв ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль Форд-Ескорт держномер НОМЕР_1, належний позивачці (далі Форд).
Оскільки подія мала місце у червня 2003 року, коли чинним був ЦК України в редакції 1963 року, то при вирішенні вказаного позову необхідно керуватися нормами чинного на час ДТП Цивільного кодексу України. Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 (з відповідними змінами) транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки; під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). При цьому юридична ознака володільця передбачає, що володільцем може бути тільки та особа, яка володіє транспортним засобом на відповідній правовій підставі. У даному випадку володільцем автомобіля ЛАЗ є відповідач ОСОБА_3, оскільки він 10 червня 2003 року вказаним транспортним засобом володів на підставі відповідної довіреності (а.с.53). Відносно відповідача ОСОБА_3 10 червня 2003 року мала місце і матеріальна (або фактична) ознака володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки саме він здійснював експлуатацію автомобіля ЛАЗ, внаслідок якої у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_3 п.13.1 ПДР 10 червня 2003 року сталася ДТП.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особо; у даному випадку відшкодування має проводитися у відповідності до вимог ст..440 ЦК України в редакції 1963 року. Матеріали справи підтверджують, що 10 червня 2003 року ДТП і пошкодження автомобіля позивачки сталося з вини відповідача ОСОБА_3, який порушив п.13.1 Правил дорожнього руху.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги позивачки про те, що суми і відшкодування матеріальної і моральної шкоди належить стягувати з відповідача ОСОБА_2, не заслуговує на увагу, оскільки не випливає із вимог діючого законодавства. Позивачці шкода спричинена лише винними діями відповідача ОСОБА_3; саме цей відповідач на підставі належної довіреності володів і експлуатував транспортний засіб 10 червня 2003 року і з його вини сталася ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивачки. Матеріали справи не підтверджують, що відповідач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2 або з іншими фізичними або юридичними особами.
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про те, що 10 червня 2003 року ДПТ сталася з вини третьої особи ОСОБА_4, який керував автомобілем Форд, оскільки цей довід спростовується сукупністю доказів, досліджених судом першої інстанції і апеляційним судом. Не приймає апеляційний суд і довід апеляційної скарги представника відповідача про те, що суд першої інстанції послався на висновок спеціаліста від 12 червня 2003 року, як на доказ провини відповідача ОСОБА_3, оскільки в рішенні від 22 червня 2006 року висновок спеціаліста від 12 червня 2003 року вказаний судом у переліку доказів, досліджених судом першої інстанції; висновок про вину відповідача ОСОБА_3 судом першої інстанції зроблено внаслідок аналізу сукупності досліджених доказів і цей висновок суду відповідає обставинам справи і підтверджується матеріалами справи.
Висновки суду першої інстанції про спричинення вказаними винними діями відповідача ОСОБА_3 позивачці моральної шкоди відповідають вимогам діючого законодавства. При визначенні суми у відшкодування позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи, врахував характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань позивачки, принципи розумності і справедливості, вимоги законодавства. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої судом першої інстанції у відшкодування позивачці моральної шкоди.
Апеляційний суд вважає, що посилання суду першої інстанції в рішенні від 22 червня 2006 року також на статті Цивільного кодексу в редакції 2003 року не є підставою для скасування або зміни рішення суду.
Згідно вимогам ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 червня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.